Після мого першого робочого дня додому завітала бабуся з подарунком – ключами від будинку у місті. Спочатку моя бабця сама там жила, але окрім цього вона мала дачу, яка дісталась її від батьків. Подарувавши свій дім мені, вона переїхала туди. Водночас у мене почали зав’язуватися стосунки з колегою по роботі, а через 4 місяці ми почали жити разом.
Артем жив на орендованій квартирі, тому він переїхав до мене. Сталось так, що він пішов з офісу, де ми разом працювали для «більш перспективної роботи», але там щось пішло не так і зараз він перебирався з роботи на роботу. Доки він метався між роботами, я за свої гроші робила вдома ремонт, хоч він мені й фізично допомагав.
Нам було добре разом, попри всі фінансові непорозуміння. Для Артема я завжди старалась бути кращою, смачно готувала, прибирала вдома. Проте моїх батьків лякало, що ми довгий час живемо у цивільному шлюбі, я на це не зважала, адже мене і так все влаштовувало.
Після того як всі ремонти було зроблено (іронічно), я дізналась про свою вагітність. Ми не планували цього, тому особливо радісних емоцій не було, прийняли це як те, що просто трапилось. Щоб дитина народилася у шлюбі вирішили розписатися, робили це ми без особливих святкувань.
Свекруха, дізнавшись про скоро появу онука, вирішила пожити з нами певний час, мов для того, щоб підготувати мене. Але краще ми б і надалі жили на відстані у хороших стосунках, адже двом господиням дуже важко на одній кухні. Згодом я почала прохати чоловіка, щоб він сказав мамі, або натякнув, що її пора повертатися додому, але він казав, що я просто не ціную її допомоги.
Коли я почала сидіти у декреті з донькою, то свекруха кожного дня поспішала нагадати мені, що у них у роді всі народжували хлопчиків, мов дівчинка – це брак. Звісно, окрім цієї проблеми, у нас з чоловіком була набагато глобальніша. Полягала її суть у тому, що нам не вистачало грошей. Дитина вимагала багато, я сиділа у декреті, а чоловік досі метався між роботами й не міг принести додому пристойних грошей.
Згодом він почав мені дорікати, що я постійно вдома сиджу і нічого не роблю, доки він намагається щось робити. Коли Даринці було 6 місяців, я повернулась на роботу, але лише на пів дня. Грошей заробляти великих не вдавалось, проте якусь стабільну копійку мали. От лише мій чоловік був тепер незадоволений тим, що я мало заробляю і ще й з дитиною не сиджу.
Не встигли ми оглянутися, як через рік я знову народила. Тепер сина. Цього разу свекруха буда задоволена.
Після появи другої дитини все моє життя крутилось навколо них. Інколи я отримувала якісь робочі завдання, які могла виконати вдома, але все зароблене йшло на дітей. Крутилась, як муха в окропі, лише чоловік цього не оцінив. Він постійно мене критикував, тому ми дуже віддалилися один від одного. Йому не подобалось, що я не ходжу у спортзал, не одягаю каблуків, не готую якісь «цікаві» страви на вечерю та те, що я мало заробляю і все витрачаю на дітей. Я зрозуміла, що мій чоловік перетворився на справжнього егоїста, який бачив лише себе.
Дійшло до такого абсурду, що чоловік почав контролювати всі витрати. Він увімкнув собі навіть дитячу картку, тому точно знав, яку суму і де я витратила. Коли мені потрібно було купити щось для себе, то потрібно було випрошувати й чекати його благословення на покупку. Я стала повністю залежна від нього і не мала нічого свого.
Згодом, мене звільнили, адже нікому не потрібен працівник у довгому декреті, тоді я почала шукати щось в інтернеті. Там і знайшла роботу перекладача, німецьку мову я знала чудово, тому вирішила спробувати. Я мала гнучкий графік і могла працювати, коли чоловіка не було та діти спали, таким чином заробляла якісь свої кошти, проте я робила це таємно від чоловіка. Навіть боялась уявити його реакцію, якби він якось про це б дізнався.
Я наскільки втомилась жити у такому «ритмі» й з чоловіком, який постійно був незадоволений мною і знущався, мов я була його підданою, а не дружиною. Проте найгіршим залишається те, що довгий час я не можу з цим нічого зробити.
Зараз я маю якісь свої кошти, але цього недостатньо для мене та двох дітей, тому від чоловіка піти не можу, але й залишатися з ним – справжня каторга. За останній рік не було і дня, коли б я не пожаліла, що не пішла ще тоді, коли вперше побачила прояви його егоїзму, а це було ще задовго до вагітності.