Я бігла зі школи додому з пакетом пиріжків. Тітка Свєта з їдальні готує просто божественні пиріжки з куркою, м’ясо ароматне і смачне, дуже м’яке і соковите. Як би я не намагалася приготувати щось подібне, навіть за її рецептом, у мене не виходить. Кухарі в нас узагалі просто чарівники якісь, весь учительський склад обожнює обідати в їдальні, це діти вередують.
Я вже була неподалік від свого під’їзду, коли почула тихе хрипке нявкання. У нас взагалі коти дворові не водяться, їх чи то кудись вивозять, чи то просто проганяють, але в нашому районі зустріти бездомну тварину рідко вдається. Ось я пройти повз і не змогла. Стала озиратися на всі боки, шукаючи джерело плачу. Брудно-біле кошеня розтягнулося на животику біля водостічної труби, але коли зрозуміло, що я до нього прямую, потягнулося і встало, великими блакитними очима дивлячись на мене.
Спершу я розгубилася, бо в мене не було із собою нічого підходящого і їстівного, але згадала про пиріжки. Відставивши сумку на лавку, я дістала пакет із випічкою, вивудила один із пиріжків і розламала його навпіл, щоб дістатися до начинки. Солодкуватий запах тіста і солоний – м’яса – так і вабили. Котик навіть підвівся на задні лапи, випрошуючи. Він накинувся на відварене м’ясо з величезним апетитом, поглинаючи його дуже швидко, а я все підкидала і підкидала, віддаючи йому всю начинку.
– Дівчина! – пролунало над головою.
Я глянула вгору, побачивши на одному з балконів вельми незадоволену бабусю. Вона розвішувала білизну і напевно побачила, як я підгодовую бездомного кота. Я чекала, що вона насварить мене за те, що підгодовую.
– Води йому налийте, – сказала бабуся. – Води!
– А-а… – я розгубилася. – У мене немає води.
– Тоді я зараз винесу.
Я надломила другий пиріжок, коли бабуся винесла мисочку води й мисочку молочка. Вона задоволено посміхнулася, коли кіт прикінчив курку й одразу пішов ласувати молоком.
– Звідки такий гарний тут узявся? – запитала вона, сідаючи на лавку поруч зі мною.
Мені було якось незручно просто сидіти поруч, тому я простягнула їй пакет із пиріжками, щоб вона пригостилася.
– А у вас є домашні тварини? – запитала вона, з радістю беручи один пиріжок.
– Ні. Мама з дитинства забороняла, от я якось і не наважувалася, нехай і доросла давно, – зізналася я, все поглядаючи на кошеня, що облизувалося.
– А ви живете поруч?
– Так, у сусідньому під’їзді.
– Ех, я б узяла його із задоволенням, але в мене онуки маленькі, син тварин зараз не потерпить, – немов усе прекрасно розуміючи, кіт почав тертися спершу об ноги старенької, а потім об мої. – Такий гарний… Вам не хотілося б забрати? Він здається дуже ласкавим.
До її пропозиції я особливо й не думала. Мені завжди шкода бездомних тварин, але вести кожного додому якось нерозумно.
– Ні, у мене знімна квартира, навряд чи господарі дозволять.
Я пішла першою, попрощавшись із жінкою. Увечері довго сиділа над зошитами, а потім щось у голову стукнуло, і я зрозуміла, що можу взагалі-то взяти кота. Господарі казали, що до мене жили люди з собакою, просто треба переконатися, що меблі не постраждають, та й пора вже взяти на себе трохи більше відповідальності й подбати про когось.
Уже по темряві я збігла вниз і стала шукати кошеня. Воно тепер сиділо в коробці з м’яким пледом усе біля тієї самої водостічної труби, і дуже охоче пішло до мене на руки, а потім і до мене додому.
Я була переконана, що цього ніхто не бачив, бо вечір уже був, але наступного дня, повертаючись після уроків, мене знову гукнула та жінка. Думаю, вона навмисне визирала мене.
– Дівчина! – знову покликала вона. – Зачекайте, зачекайте секундочку!
Це зайняло близько двох хвилин, але вона вибігла до мене з величезним пакетом корму.
– Ось, – сказала вона з посмішкою, – я купила з думкою, що буду підгодовувати пухнастого, але побачила, як ви забрали його додому. Раз він тепер у хороших руках, думаю, корм теж вам варто віддати. На перший час точно вистачить.
Здавалося б, незнайома жінка, якій, як і мені, просто стало шкода кошеня, а стільки добра зробила.
– Дякую, – відповіла я. – Якщо захочете поглянути на кота, приходьте в гості. Я живу он у тому під’їзді, наберіть на домофоні сімнадцяту квартиру. Він уже непогано освоївся і тепер вивчає всі верхотури й шафи, а гостям напевно буде дуже радий.