Минуло п’ятнадцять років з моменту, як я прийняла рішення поїхати в Італію на заробітки. Звісно, робила я це не від солодкого життя. Мій чоловік любив «пригубити», тому й мав хвору печінку, не стало його зовсім молодим, ще 40 не було.
Ситуація у мене була дуже важка. Я залишилась з чотирма дітьми. Допомоги мені не було від кого чекати. Ну, майже. Я була сиротою, а чоловікових батьків не стало незадовго до того, як не стало його. З рідних людей у мене була лише моя бабуся, який на момент цього всього було 65 років. На жаль, іншого виходу тоді не було. Я залишила дітей на свою бабусю, а сама відправилась заробляти гроші.
Наступні десять років бабуся справно виховувала моїх дітей, я ж приїжджала додому раз на 2-3 роки, аби даремно не витрачати кошти. Коли бабусі не стало, то вихованням почала займатися найстарша дочка, її, на той момент, було 27 років. Доглядала вона двох молодших сестер 20 і 18 років і сина 16 років.
З Оленою, старшою донькою, мені дуже пощастило. Вона дуже старалась мені допомогти й постійно повторювала, що одружиться, коли брат і сестри стоятимуть на ногах. Проте потім все змінилось. Менша донька закохалась і повідомила мені про одруження.
На весілля до неї я приїхала і була приємно вражена, адже виявилось, що вона з чоловіком все оплатила з допомогою Оленки. Старша донька тоді дала мені гроші для подарунка, які накопичувала з того, що я надсилала, адже виявилось, що більшу частину вона відкладала.
Я ж подарувала чималу суму їм на весілля сама, чого Олена не очікувала, адже не знала, що з кожної зарплати я відкладала невеличку суму саме для такої події!
Потім одружилися і друга молодша донька, яка вже тоді працювала і з моєю невеличкою допомогою змогла купити собі житло!
Найстарша донечка одружилась останньою. Чоловік її був не з багатої родини, як у молодших, тому вони заробляли собі все самі. До весілля вирішили придбати собі житло і тоді я пригадала про те, що донька говорила мені, що є чимала накопичена сума у банку, яку вона щомісяця відкладала. Згодом я теж почала туди надсилати гроші й там накопичилися вже дуже пристойна сума. Тоді я і прийняла рішення, що вона має дістатися старшій доньці, адже вона довгі роки виховувала молодших, віддавала на них свої гроші й ніколи нічого не шкодувала. Того ж дня всю суму коштів я перерахувала на її ім’я. Я думала, що інші діти мене зрозуміють, адже сестра так багато зробила для них, проте вони почали сваритися зі мною і вимагати, аби я теж подарувала їм скільки грошей, або поділила цю суму на всіх, мов так не чесно.
Пояснювали вони таку поведінку тим, що старша сестра часто не дозволяла їм витрачати гроші, які я надсилала, на те, що вони хотіли. Мене це дуже обурило, адже я знаю, як вона старалась. Я відповіла дітям, що це моє рішення й обговорювати його я не буду, якщо вони хочуть грошей – нехай заробляють.
Я прекрасно знаю, що старша донька виділяла їм кошти на кишенькові витрати й це не малі суми, а сама себе постійно обмежувала, хоча могла жити у своє задоволення, як робили інші діти.
Молодші доньки та син сказали, що, якщо я не зміню свого рішення, то ні старшу сестру, ні мене вони бачити не хочуть. І на весілля до неї не прийдуть. Я не знаю, як мені бути далі, адже все одно переконана, що моє рішення вірне, але ж і з іншими дітьми сваритися не хочеться.
Як би ви мені порадили вчинити, якби опинилися на моєму місці?