Я третій рік працюю в поліції. Хоч термін ще невеликий, втім за час роботи я встиг чимало різного побачити. Але є один випадок, який я, мабуть, не забуду до кінця свого життя.
Якось ми зі співробітником пили каву, як раптом поступив виклик від диспетчера про те, що в парку неподалік молода дівчина знайшла немовля. Ми одразу вирушили на місце події. Там на нас вже чекала молода дівчина, в руках якої було немовля, а двоє нетверезих людей, чоловік та жінка, всіляко намагалися видерти з її рук дитину.
“Ось нарешті приїхала поліція!” – сказала нетвереза жінка та направилась в мою сторону. “Ця дівка не хоче повертати нам дитину! Хто вона така, щоб підходити та забирати її? Нахаба!”
Ситуація вийшла цікава. І поки я намагався заспокоїти ту жінку, мій товариш покликав на розмову молоду дівчину. Вона тримала дитину на руках та колисала її, щоб заспокоїти.
“Не повертайте дівчинку цим людям! Я знайшла її саму на лавці. А вони ходили в магазин по оковиту. Погляньте на них. Та біля немовляти вже собаки бігали. Тому я одразу подзвонила в поліцію. Згодом вони повернулися, хотіли забрати від мене дитину та кудись з нею ішли. Благаю вас, не давайте їм дівчинку. Вони на ногах не тримаються. Як таких людей можна назвати батьками?”
Чоловік з жінкою тим часом влаштували скандал. Вони ніяк не могли второпати, чому це їм не повертають малюка.
“Ми в магазин пішли, дитина в той час спокійно спала. Що з нею трапиться? Я не раз так робила, і нічого”.
Жінка почала погрожувати нам своїм чоловіком, але він був п’яним і не розумів, що з ним відбувається. Від одного погляду на цих людей було все зрозуміло.
Про повернення дитини батькам не могло йти мови. Але нам потрібно було щось робити. Був пізній вечір, до того ж субота. Соціальні служби вже не працювали. З чоловіком та жінкою і так все було ясно.
Їхня дорога лежала до закладу, де б їх швидко привели до тями. Але дитину туди везти не можна було. Тоді я вирішив взяти все у свої руки.
Дівчину, котра знайшла немовля, ми попросили проїхати з нами у відділок, щоб написати заяву про те, що вона бачила. Тоді я попросив її взяти дитину на вихідні до себе. Принаймні до вирішення ситуації. У понеділок хтось із представників соціальної служби приїде та забере дівчинку. Дівчина спочатку відмовила, а потім таки погодилася. Їй була не байдужа доля дитини. Невдовзі ще один автомобіль забрав чоловіка та жінку у відділок. Ми зі співробітником повезли дівчину з немовлям додому.
Справа дівчинки на тому закінчилися. Батькам її не повернули. А от моя історія з дівчиною, котра знайшла те немовля, з того часу почалася. Я наважився запросити її на побачення. Відтоді ми разом.
