Чому мама Сергія так ставилася до наших дітей, мені відразу було зрозуміло – вона насамперед недолюблювала мене як невістку. Я не влаштовувала її всім. Вона чомусь вважала, що я з якоїсь “не такої” сім’ї, що бідна я, раз батьки на заводі працюють, а у свекрухи чоловік якийсь там директор погорілого театру. Але мої батьки завжди добре жили, хоч і працювали кожен на двох роботах. У нас і квартира трикімнатна була, і балкон, і поїздки на моря. Тоді як сім’я Стьопи була більш ледача і консервативна, тільки старим радянським ремонтом і бібліотекою з однакових книжок похвалитися і могла. От свекрусі й онуки здавалися не її, нерідними, неугодними.
Але чому мої батьки, які завжди бажали мені кращого і дочекатися не могли онуків, у підсумку відмовилися сидіти з близнюками – мені було незрозуміло. Спершу рідні дуже допомагали мені. У дитинстві брати часто залишалися на мою маму, але коли стали старшими і почали трохи бешкетувати й базікати, моя мама стала навідріз відмовлятися брати їх до себе. На той час я вже працювала, Стьопа теж приносив гроші в сім’ю, і звільнятися ніхто не збирався.
Ми обидва ображалися на своїх рідних, які не хотіли допомогти, але я на свою маму набагато більше. Гаразд, свекруха, з нею все від самого початку було зрозуміло, але як моя матір могла мене так кинути, знаючи, що я і так розриваюся між домом і роботою?
Здавати дітей у садок ми в три роки ще не хотіли, тому вирішили найняти няню. Але й вона у нас довго не протрималася. Довелося наймати іншу. І ця не витримала довше двох тижнів.
Кожні батьки вважають свою дитину золотцем, ось і я вважала, що це всі навколо погані, а не мої діти. Поки все ж таки не довелося здати їх у дитячий садок. І тоді всі вихователі як один стали твердити, що хлопчики неконтрольовані, грубі, жорстокі. Вони не вміють спілкуватися з іншими дітьми, тільки один з одним, ще й б’ються.
Нам порадили водити дітей до психолога, а я після такого прямого зауваження, сама стала звертати увагу, що діти не слухаються. Раніше на це якось уваги я не звертала, оскільки ми рідше бачилися через роботу, а тепер все ж таки розумію, чому батьки неохоче сидять з онуками. При цьому, ми не те щоб балували їх сильно або ніколи не карали за всякого роду шкоду, просто десь упустили, і тепер спробуємо повернути їх у потрібну колію до того, як почнеться школа. Може, з часом бабусі самі захочуть брати близнюків до себе, коли помітять зміни в їхній поведінці.