На старості років моєю єдиною спадкоємицею і родичкою залишалася моя внучка. Вона вже була дівчинкою дорослою, університет закінчила і зустрічалася з молодим хлопцем. Був час, коли вона мені все розповідала, часто провідувала, але після переїзду до молодої людини, зовсім забула про мене.
В останні місяці вона все рідше відповідає на мої телефонні дзвінки, до всього іншого, вона постійно зайнята і приїхати їй до мене ніколи. Навіть коли я сильно захворіла і не могла вийти з дому по ліки, онука тільки сказала мені чай пити і “кріпитися”. Добре, що сусідка знизу сходила для мене в аптеку і в супермаркет. Саме вона готувала для мене їжу і прибирала в моїй квартирі, поки я хворіла. І інші сусіди провідували. Ось і виходить, що незнайомі люди дбали про мене більше за рідню.
Я сама не багата, живу скромно, на одну тільки пенсію, і єдине, що могла б онуці запропонувати – це квартиру. Але зараз я все частіше думаю, а чи повинна я?
Ми вже якийсь час не спілкуємося, стали практично чужими. У неї своє життя, а моє її не особливо цікавить. То чи зобов’язана я заповідати їй квартиру? Не те щоб у мене є інші претенденти, але іноді я думаю, що комусь іншому це було б потрібніше.