Тато пішов від нас давно. Я, якщо чесно, не пам’ятаю навіть як він виглядає. Він покинув нас через те, що знайшов іншу жінку. Я почула це коли мама говорила зі своєю подругою, і не помітила, що я є в кімнаті. Мій старший брат Андрій, розповідав мені, що пам’ятає батька, як він з ним бавився і вони разом сміялись. Я заздрю, що він хоч трохи пам’ятає його, а я ні, бо коли він пішов, мені було лише два роки.
Минуло багато років, я вийшла заміж. Мамі мій чоловік не подобається, і я навіть не знаю причину. Завжди запитую чому? Відповідь завжди однакова, не подобається і все. Живемо із чоловіком окремо від батьків. Мама до нас в гості майже не приходить, а з чоловіка батьками ми добре спілкуємось. Одного дня гуляючи із чоловіком, мене зупинив якийсь чоловік і промовив: – доню, я твій тато. Я взагалі не очікувала почути ці слова, стояла в ступорі й дивилась. Він казав, що мама заборонила спілкуватись із нами, але він не забував про нас, завжди цікавився як ми живемо. Казав, що не міг підійти, бо відчував вину перед мамою, що пішов із сім’ї. Не хотів турбувати. З братом моїм вони спілкуються давно, часто ходять в гості один до одного, тому хоче ще й зі мною підтримувати зв’язок. Адже я вже доросла дівчина, і можу сама вирішувати з ким мені спілкуватись.
Як потім з’ясувалось, мама дізналась, що батько зі мною розмовляв. Вона влаштувала сварку, бо мало того, що зять їй не такий, та тепер ще і я з батьком спілкуюсь. В мене вже склалось враження, що мама мене просто не любить. Завжди сварила і наказувала лише мене. Можливо тому що я завжди була більш схожа на свого батька, а брат до мами.
Нещодавно у нас народився син. Ми із чоловіком вирішили назвати його Назарій. Батьки чоловіка сказали, що дуже їм подобається ім’я. А коли прийшла моя мама, то сварилась із нами, кричала і плакала. Казала, що все робимо лише їй на зло. А справа була в тім, що батька мого звали Назарій, тому вона не хоче аби цим ім’я називався її внук. Але чоловік сказав, що це був наш вибір, і ми будемо називати нашого сина так, як ми хочемо. Нам набридли постійні її витівки.
Одного разу я подзвонила до брата і попросила аби він поговорив із мамою, бо його вона хоча б слухає. Але навіть брат був не в силі щось зробити. Тому ми з чоловіком вирішили припинити спілкування. Через два роки від народження сина, у нас народилась донька, яку ми назвали Іриною. І знову мамі це не сподобалось, тому що так звуть маму чоловіка.
Я думаю, що якби я навіть і слухала свою маму, то все б вона знайшла причину для сварки. Зараз ми з мамою припинили спілкуватись і знаєте, стало спокійніше жити.
