Для когось це може здатися дивним, але моя дочка не від чоловіка, а від його батька. І він про це знає. Ні, це історія не про зpaдy, як у фільмах чи шоу. Я кохаю свого чоловіка й ніколи не піду на такий крок. Але заради майбутнього нашої сім’ї ми вчинили саме так. Ось, як все сталося.
Після одруження ми з чоловіком довго не могли завагітніти. Ми удвох пройшли чимало обстежень. І виявилося, що він не може мати дітей. Лікарі запропонували нам чимало варіантів, як вирішити нашу проблему. Так ми наважилися на штучне запліднення. Брати дитину з дитячого будинку не хотіли, адже не знали, ким були її батьки і як це проявиться в майбутньому. Донора обрали ми з чоловіком. І ним став мій свекор. Нам довелося довго його вмовляти на цей крок, адже це процедура, яку вже давно практикують за кордоном. Батьки чоловіка все-таки погодилися на цей крок, але за умови, що дитина ніколи не дізнається, хто її справжній тато. І не лише дитина…Це буде таємницею для родичів, друзів і всіх наших знайомих.
Ми зібрали всі необхідні кошти. Запліднення пройшло вдало. Вже через декілька тижнів я дізналася про свою вагітність. Ми дуже раділи цій новині, адже так хотіли дітей. Хоч моя вагітність проходила нелегко. А потім мій чоловік у квітні відправився на передову. Я дуже переживала за нього, але потрібно було думати й за майбутню дитину.
Місяць тому я народила здорову дівчинку. За останній час моїх переживань та недоспаних ночей це стало найбільшою радістю для всієї нашої сім’ї. З пологового мене зустрічали батьки чоловіка. Соромно комусь навіть розповідати про це. Я, мабуть, довго звикатиму до цієї думки. В такий нетрадиційний спосіб та непростий час я стала мамою. Шкода, що чоловік ще поки не бачив свою донечку. Вона, як дві краплі води, схожа на мого свекра. Навіть вся рідня так говорить, а ми мовчимо та тільки посміхаємось. Знали б вони всю правду…Надіюсь, скоро наша сім’я буде разом і все в нас буде чудово.