Моя дружина Аліна пережила важкі пологи. Після появи на світ нашого синочка перевели у відділ патології. Дитина лежала в одній палаті, а дружина – у другій. Аліна постійно бігала годувати немовля. Вона мріяла, щоб їх якнайшвидше виписали з лікарні. Я й сам з нетерпінням чекав повернення моїх рідних додому.
До дружини в палату потрапила дівчина. Звали її Наталія. Тій дівчині було всього сімнадцять років. У неї також були складні пологи, тому Наталія тут опинилася.
Увесь час перебування в лікарні Наталія плакала та жалілася на свою нелегку долю та небажання ставати матір’ю. А все почалося з того, що дев’ять місяців тому її підстеріг якийсь незнайомий чоловік. Дівчина саме поверталася після пар додому. Пощастило, що її знайшов двірник, який і викликав швидку допомогу.
Дівчина кілька тижнів пролежала в лікарні. За певний час вона дізналася про свою вагітність. Робити аборт було пізно. Наталія була у відчаї, і якби не батько, який швидше повернувся з роботи, могло б трапитися непоправне.
Наталія народила доньку. Дитина народилася недоношена. Малюк потребував догляду лікарів. Дівчина хотіла втекти з пологового будинку та залишити дитину, але лікарі не дали їй цього зробити. Наталя не хотіла годувати немовля. В її планах було відмовитися від нього.
Моя жінка щодня намагалася переконати Наталю в тому, що в неї просто прекрасна донечка. Вона бачила її, коли ходила годувати нашого синочка. Аліна навіть поділилась своїми спогадами про те, якою бажаною була її вагітність, як довго у нас не виходило зачати дитину і яке невимовне щастя взяти маля на руки. Але Наталія тільки байдуже дивилася на стелю. Вона ще надто молода, щоб приймати розумні рішення. Тим паче її тато наполіг на тому, що цю дитину не потрібно забирати додому.
Аліна мало не щодня розповідала мені за Наталію. Одного разу дівчина пішла з палати та більше не повернулася.
Моїй дружині стало невимовно шкода дитини. Тоді дружина подумки назвала дівчинку Вікторією. Якось Аліна проходила повз маля. Воно дуже кричало. Тоді дружина не втрималася та приклада до його грудей. Жінка набрала мій номер. А потім збентежено мовила:
– Заберемо дівчинку собі. Вона така мила. Хіба діти повинні відповідати за помилки своїх батьків? Мені так її шкода…
Я увесь день думав про слова дружини. І зрозумів, що пишаюся її мудрістю та чуйністю. Наступного дня я дав відповідь:
– Мила, я дуже чекаю на вас. Трьох…
Вона була здивована від моїх слів. Дівчинку я прийняв як рідну. Аліна дуже щаслива через це.
Ми всиновили Вікторію. Відтоді минуло двадцять п’ять років. Вона виросла справжньою красунею. А ще вона добра та чуйна. Вікторія закінчила медичний університет, і вже працює. Працівники лікарні та керівників ставляться до неї з повагою. Нещодавно Вікторія вийшла заміж, їх молода сім’я чекає на поповнення.
Ми з Аліною безмежно вдячні Наталії за те, що колись подарувала нам донечку. Нам її так не вистачало. Не знаю, як би ми жили без цієї дівчинки. Вони з нашим сином як рідні. У них чудові стосунки та безмежна підтримка. Все-таки в мене чудова сім’я.