11 років Ольга провела на посаді медичної сестри. Всі навколо знали її, а деякі позаочі називали «Мать Терезою», адже вона допомагала кожному, не залежно від статків чи статусу.
Одного вечора, Ольга поспішала у місто, її потрібно було приїхати якомога раніше, адже судовий процес розпочинається о 10 ранку. Сьогодні вона нарешті позбудеться свого найбільшого тягаря, якого на собі тягнула 10 років. Цим тягарем є її чоловік, який ображав її, підіймав на неї руку, міг не приходити ночувати додому, не приховував свої зради…
Після закінчення медичного університету Олі дали направлення для роботи в невеличке село. Інші б на її місці плакали, та дівчина завжди розуміла для чого працює. Проте їздити кожного дня було дуже важко, тому дівчина поговорила з місцевими жителями та пішла до бабці Орисі, вона могла здати кімнату дівчинці в оренду.
Там вона й познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Остапом, який був онуком бабці Орисі. Він був непоганим хлопцем, проте великих почуттів Ольга до нього не відчувала. Прожили вони як пара рік, а потім вирішили одружитися. Бабця лише рада була, адже дівчина була хазяйновитою, доброю, у селі про неї добра слава ходила.
На весілля єдина родичка Остапа, бабця, подарували онукові та невістці чималий гак землі, де вони відразу почали будувати власний дім. Цілих 8 років Ольга працювала лише для того, аби одного дня зайти у дім і зрозуміти, що відтепер вона у ньому господиня й не живе більше на чужому добрі.
Всі ці роки Ольга з Остапом жили, як знайомі, які мають один перед одним подружні обов’язки. Ольга хотіла вірити, що якщо вона народить дитину, то чоловік зміниться ставлення до неї, адже все село говорило про те, як він б’є жінку та відкрито зраджує її, проте ніхто не наважився відкрито говорити про це, а завагітніти жінці так і не вийшло…
Одного дня Олі таки увірвався терпець й вона повідомила чоловікові, що подає заяву на розлучення, бо жити так далі не може.
«Ну, розлучайся, лише позору у селі наберешся! І не забудь, що будинок на бабусю оформлений, то жити ти де плануєш?» – лише й промовив її Остап, а тоді запропонував жінці випити заспокійливого.
Бабця Орися намагалась відмовити невістку від такого рішення. За цей час жінка стала її, як рідна донька і відпускати її через провини онука не хотілось.
Проте Ольга розуміла, що це уже кінцеве рішення і їй потрібна підтримка, адже просто так віддавати будинок, у який вона вкладала всю себе і фінансово, і фізично – вона не хотіла. Хороші подруги порадили їй адвоката, який обіцяв домогтися правди.
З Петром Олександровичем Ольга була знайома раніше. Лише побачивши його прізвище на вивісці, то відразу зрозуміла, що це той самий чоловік, якого вона виходила у лікарні. Між ними навіть іскра проскочила, чоловік говорив, що Ольга викрала його серце, і хоч вона теж мала до нього почуття, та відповісти взаємністю не наважувалась, адже у неї був Орест.
Після того випадку минуло близько пів року, проте, увійшовши до його кабінету, жінка відразу зрозуміла, що колишній залицяльник упізнав їй, а вона для себе приємно відмітила, що він став ще мужнішим та красивішим.
Петро дивився на своє колишнє кохання, як на привида, що привидівся йому. Він не міг повірити, що перед ним та сама жінка, яка займала всі його думки та бажання і яка відмовила йому через якогось дурного чоловіка…
Раптом Петро зрозумів, що весь цей час він залишався самотнім та не міг почати стосунки, тому що серце все ще займала Ольга. Він уважно на неї дивився, проте не наважився сказати й слова, мов хлопчисько.
Ольга пару митей помовчала, а тоді почала розповідати про причини своїх відвідин. Спочатку вона не вдавалась в деталі, проте адвокат наполіг, що це може змінити хід справи. Жінка розповіла про часті побої, зради та інші витівки чоловіка. Петро
Олександрович не міг повірити, що хтось так ставився до цієї жінки, що хтось посмів її ображати, а вона це терпіла…
Завдяки довгій роботі Петра, суд таки виграла Ольга й відтепер чоловік повинен був повернути їй половину вартості будинку.
– Олю, всі ці роки у моєму серці жила лише одна жінка, я був самотнім і нещасним від думки, що ти в обіймах іншого. А зараз ти поруч, йдеш, посміхаєшся мені і я не можу повірити власному щастю. Я знаю, що ми лише на два побачення сходили й це надто рано, але я хочу, щоб ти жила зі мною. Як ти на це дивишся?
-Так, я буду лише рада! – відповіла Ольга, у якої теж прокинулися сильні теплі почуття до чоловіка, вона їх називала закоханістю.
Через пів року Петро зробив Ользі пропозицію, а ще через рік у них народилась донечка.
Зараз Ольга пригадує своє життя раніше і не може повірити, що так довго терпіла таке ставлення до себе. Зараз у неї люблячий чоловік та донька, а все завдяки тому, що вона наважилась піти та вірила у те, що все у неї ще складеться добре.