Заздрість погубила чимало людей. У мене ніколи не було звички заздрити іншим людям та дивитися, хто як живе. Але, на жаль, моя історія саме про дружбу, яку зруйнувала людська заздрість.
З Лідою ми дружили ще зі шкільних років. Ділилися одягом, удвох виконували домашні завдання, допомагали одна одній. Закінчивши школу, ми обоє вступили на факультет іноземних мов. Так трапилося, що тут ми майже в один час закохалися в нашого одногрупника – Володю. Але йому сподобалася я, а Ліду ж мій хлопець звів зі своїм найкращим другом. І всі були щасливі.
Після навчання почалося доросле життя. Ми з Володимиром одружилися, а за нами й наші друзі. Нам було до вподоби проводити разом час. Ми їздили на відпочинок, ходили в кафе, на вихідних смажили шашлики.
Згодом я завагітніла та пішла в декрет. Без мого фінансового внеску в наш сімейний бюджет було не так і легко жити, тож Володимир наважився відкрити власний бізнес. Я ж допомагала йому з документами та бухгалтерією. Ми відкрили центр іноземних мов. Вже через декілька місяців у нас з’явилися перші учні, які розповідали про нашу школу своїм знайомим. Так у нас появилося чимало клієнтів, і наш бізнес пішов угору.
Навіть в декреті я не забувала про роботу. Володимир часто брав додому документи. Ми разом їх переглядали та допомагали одне одному. Здавалося, ми з ним готові гори звернути.
Так пройшло чотири роки. Я завагітніла вдруге, тож з першого декрету так і не вийшла. Тим часом наш центр іноземних мов процвітав. У чоловіка було чимало учнів та дванадцять вчителів.
Якось, гуляючи парком, я зустріла свою давню подругу Ліду. Ми були раді одна одній, адже так давно не бачилися. Діти, бізнес, будівництво – в один момент все навалилося, й ми зовсім не мали часу спілкуватися.
Я запросила Ліду з Євгеном до нас у гості. Подруга пообіцяла прийти. Ми з Володимиром накрили стіл та стали чекати наших друзів. Вони прийшли з тортом та подарунками для наших дітей. Ми увесь вечір згадували наші студентські роки. Було добре поринути в такі приємні спогади. Вкінці вечора ми пообіцяли одне одному більше не втрачати зв’язок та час від часу зустрічатися.
Вже наступного дня пролунав дзвінок від Ліди. Добре, що була субота, і я попросила маму посидіти з дітьми, а сама поїхала до подруги. Ліда вже чекала на мене. Я помітила, ніби вона чимось засмучена.
Коли я поцікавилася, в чому справа, подруга відповіла, що Євгена звільнили з роботи. А її зарплати точно не вистачить, щоб сплачувати кредит за житло. Тож Ліда гадки не має, як впоратися з труднощами. Я поспішила її заспокоїти та пообіцяла поговорити з чоловіком, щоб той взяв Євгена до себе на роботу. Ліда неабияк зраділа моїй обіцянці.
Тоді подруга пішла в туалет, а я залишилася чекати, поки принесуть рахунок. Раптом на екрані Лідиного телефону висвітлилось повідомлення. Звісно, негарно читати чужі повідомлення, але я помітила там своє ім’я. “Ну що, вдалося натиснути їй на жалість? Надіюсь, я матиму роботу? Мені не дуже то й хочеться працювати на того придурка, але якщо все добре піде, за пів року фірма буде в наших руках”. Тоді я й зрозуміла, що наші “друзі” далеко не ті, за кого себе видавали. Навіть ті, кого ти знаєш роками, можуть виявитися підлими людьми.