Леонід сумно котив візочок з дітьми та оглядався навколо. Як же добре тим дітям, які мають материнську любов та тепло. Шкода, але його Софія та Павло ніколи не відчують, що таке мама. Діткам сім місяців, а їхня мама стала тою, хто п0cтpaждaв від жAxлuвux реалій. На жаль, врятувати її не вдалося. Ось уже місяць Леонід виховує малят сам. За цей короткий проміжок часу чоловік чимало навчився і чудово зі всім справляється. От тільки йому це здається вічністю. Важко усвідомлювати, що його коханої дружини більше немає. Але потрібно набиратись сил, щоб виховувати дітей. Так і сьогодні глянув на себе, а всі штани зімнуті, прасувати ніколи.
Як тільки сталося горе, Леонід одразу оформив декретну відпустку. Увесь свій час чоловік віддає діткам, скоро закінчаться гроші, котрі він відклав. Пора виходити на роботу, але на кого залишити Софійку й Павла? З родичів у нього нікого, він ріс у дитячому будинку. Зі своєю дружиною вони там і познайомились.
Після вісімнадцятиріччя кожен з них отримав однокімнатну квартиру. Жили у квартирі дружини, натомість свою Леонід здавав в оренду. Ті кошти часто їх виручали. Діти ростуть, збільшуються і їхні потреби. Тож Леонід став думати, що пора йому повертатися на роботу, а для малят знайти няню.
Знайомі на роботі дали номер жіночки, котра має досвід роботи з дітьми. Леонід одразу зателефонував, через годину няня стояла під його дверима. От тільки уявляв він собі жінку років сорока, натомість прийшла молода двадцятирічна красуня. Дівчину звали Уляна. Вона дуже швидко знайшла спільну мову з малюками та поводила себе вправно.
Леонід пішов на роботу, а коли повернувся, не повірив своїм очам – у хаті все прибрано, а з кухні йшов приємний запах.
Як виявилося, в Уляни та Леоніда чимало спільного. Колись вона жила у повноцінній родині: мама, тато, молодша сестра. Їх будинок згорів, а разом із ним і її рідні… Пощастило, що дівчина на той момент була в бабусі. Відтоді баба взяла її під опіку, однак не минуло восьми місяців, як і вона не витримала пережитого горя та померла. Так Уляна залишилася сама.
Дівчина щодня приходить до діток. Найголовніше – вона всім серцем до них прикипіла. Малята стали для неї як рідні. Леонід це також помітив. Втім, чоловік зловив себе на думці, що як тільки Уляна йде, йому не вистачає її присутності.
Софійка й Павло тягнуться до Уляни та кличуть її “мамою”. Леоніда турбує інше – він настільки сильно кохав свою дружину, що тепер боїться впускати у своє життя іншу жінку. Чи не занадто швидко він знайшов заміну? Можливо, це все-таки звичайна потреба в жіночій турботі, а не нові почуття?