Ми з Олександром були разом більше десяти років. Здавалося, все йшло добре – донька Орися поступово підростала, в домі панували достаток і злагода, Олександр любив і мене, і нашу доньку, проводив з нами багато часу.
Одного разу Олександр зустрівся з колегою по роботі, який запропонував йому підвищення з істотним збільшенням зарплати, і мій чоловік прийняв пропозицію. Однак після цього все кардинально змінилося.
Олександр почав працювати допізна, гуляти з колегою, став відстороненим та дратівливим. Він більше не виявляв жодного інтересу до проведення часу з нашою донькою, а наш колись щасливий дім перетворився на місце психологічної напруги.
Одного фатального вечора Олександр прийшов додому не сам, а з молодою жінкою. Він холодно повідомив мені, щоб я збирала речі та йшла геть, стверджуючи, що більше не хоче бачити нас у своєму житті.
Я була спустошена. Я благала його подумати про благополуччя нашої доньки, особливо враховуючи пізній час. Нам нікуди було йти, але Олександр залишився черствим, силоміць підняв нашу доньку з ліжка і виштовхав нас за двері.Його ніби підмінили… Де подівся той люблячий батько та уважний чоловік?
Залишившись ні з чим, ми провели ніч у хостелі, а вранці я вирішила відвезти Орисю до будинку свого дитинства за містом. Це був невеликий будинок, який належав моїм покійним батькам і потребував ремонту та догляду. Незважаючи на його напівзруйнований стан, я вирішила зробити його придатним для життя для мене і моєї доньки.
Добра сусідка, яка знала мене з дитинства, запропонувала підтримку й пораду. На жаль, вона захворіла та більше не могла доглядати за своїми тваринами, тому довірила їх мені. У своїй щедрості вона подарувала нам корову, десяток курей, двох поросят та шість молочних кізочок.
З часом наше маленьке господарство розрослося. Достаток продукції від тварин перевищував власні потреби. Я скористалася можливістю і почала продавати яйця, молоко, сир і сметану.
Натхненна успіхом, я загорілася ідеєю започаткувати власний бізнес. Я розширила наше господарство ще трьома коровами й почала виробляти різні молочні продукти на продаж. Підприємство виявилося плідним, і незабаром моя продукція з’явилася в кількох місцевих магазинах. Я перетворилася на відданого фермера і навіть найняла кількох помічників, які допомагали керувати фермою.
Через деякий час мені зателефонувала мати Олександра, яка, здавалося, забула про свою онуку, оскільки не виходила на зв’язок з моменту нашого розставання. Я не мала бажання з нею розмовляти і дала їй це зрозуміти. Без мого відома вона повідомила Олександру про мій успіх та фінансову стабільність. Під впливом слів матері Олександр вирішив відвідати село через кілька днів.
Він побачив, що ми з Орисею живемо в комфортабельному будинку, а не в напівзруйнованій хаті, в якій жили раніше. Він помітив припаркований поруч позашляховик, доглянуту дитину й мою впевненість у собі. Чомусь він вважав, що має право знову втрутитися в наше життя. Він навіть не здогадувався, що перед ним вже не та вразлива та наївна дружина. Я перетворилася на сильну, впевнену в собі жінку, яка відмовлялася піддаватися чиїмось маніпуляціям.
Олександр підійшов до мене, намагаючись обійняти, але я рішуче відштовхнула його. У мене не було жодного бажання бачити його або говорити з ним. Тому я покликала одного зі своїх співробітників і спокійно наказала:
“Павло, будь ласка, проведіть мого колишнього чоловіка до виходу. Здається, він випадково заблукав і не туди потрапив”.
Як тільки за мною зачинилися двері, по обличчю потекли сльози. Він втратив будь-який шанс на примирення, коли бездушно виставив нас з Орисею за двері. Зрадників не пробачають…