Скільки себе пам’ятає, Оля живе з бабусею. Трохи підрісши, дівчина зрозуміла, що у всіх дітей є мама з татом, а її виховує лише баба. Вона щодня засипала бабусю питаннями про своїх батьків. Де батько? Де матір? Баба спершу говорила, що вони далеко й не скоро повернуться. Воно й справді так було. Хоч баба не розповідала дівчинці всієї правди, але й обманювати її не хотіла. Чекала, щоб Оля підросла, а потім вона сама б про все дізналася. Насправді все було дуже просто.
Коли тато Іван дізнався про вагітність своєї коханої, одразу втік від дівчини. Він не планував створювати з нею сім’ю. Мама насварила на Світлану, а потім заспокоїлася. А що було робити. Виховуватимуть онуку. Так на світ появилася Оля. Баба у всьому допомагала Світлані. Гроші в дім приносила лише бабуся, тим часом Світлана була з дитиною вдома. Жили вони небагато, ледь зводили кінці з кінцями. А Світлана молода, їй хотілося красивих суконь чи спідниць.
Якось дівчина зустріла свою давню знайому. Вона вже довгий час їздила на заробітки в Польщу. Приїхала в новому одязі, доглянута, грошей не жаліє. Купляє все, що хоче. Подруга пообіцяла взяти Світлану з собою, якщо та захоче. Заробить грошей, купить собі одяг, висилатиме мамі гроші. На той час маленькій Олі виповнилося півтора року. Мама не хотіла відпускати доньку, ніби відчувала, що то надовго. Але Світлана всіляко намагалася її переконати. Обіцяла допомагати грошима, тільки б мама відпустила. Та й донечку вже можна віддати в садок.
Світлана не послухала матір та поїхала на заробітки. Перший час вона надсилала додому гроші, Лариса Петрівна аж веселіша стала. Тож можна було придбати Олечці одяг. А згодом замість грошей бабуся отримала повідомлення, в якому Світлана хвалилася, що знайшла чоловіка та виходить за нього заміж. Потім донька написала, нібито чоловік не дозволяє брати його кошти, а вона вже не працює. Все в неї добре. Про доньку хоч би словом обмовилася.
Так Лариса Петрівна та Олечка залишилися жити удвох. Жінці довелося працювати ще й після пенсії. Її не виганяли з роботи, адже розуміли, що онуку треба ставити на ноги. В Олі не було нікого з рідних, окрім бабусі. У чотирнадцять років вона розповіла дівчині всю правду про її батьків. До того дівчинка вірила в Миколая. Оля чекала дванадцятої години, щоб поглянути на нього. Але дивним чином подарунок вже був під ялинкою. Хоч увесь вечір дівчина не зводила з неї очей.
Дівчина завжди сперечалася з подругами, які запевняли її, що Микола немає. Вона ж далі запевняла своє. Не може бабуся щороку робити їй такі подарунки. Вона стара, і не дуже тямить в таких речах, як телефони. Так було і з ляльками. Тільки вона захоче якусь ляльку, Миколай їй приносить. А подруги говорять, що Миколая немає. Мабуть, вони не так просять.
У чотирнадцять років дівчина все зрозуміла. Бабуся потайки полізла в полицю, куди вона складала всі свої заощадження. Порахувала гроші та пішла до сусіда, який часто їздив у місто. Оля за цим всім спостерігала. Бабця віднесла йому гроші, а сама вернулася додому. Тоді дівчинці й стало ясно, чому вона завжди отримує те, про що мріє. Оля часто гралася з дітьми дядька Володі. Він щороку запитував, чого дівчина хоче на Миколая.
Дядько Володя говорив про її бажання бабці. А вона своєю чергою брала з полиці заощадження, несла сусіду, і той вже їхав у місто та купляв подарунок. Хоч жили вони бідно, але баба зі шкіри вилазила, тільки б її онука мала все.
Коли Олі виповнилося двадцять років, вона познайомилася зі свою матір’ю. Та саме приїхала привітати бабцю з днем народження. Оля відразу помітила за столом красиво одягнену жінку. Це й була її матір. Олі стало ніяково. Вона так мріяла зустріти свою маму, а тут перед нею стоїть якась незнайома тітка. Оля нічого до неї не відчувала.
Мама тиждень в них гостювала, а потім зібралася їхати. Кликала Олю в гості. Адже там у неї вже є дві сестрички. Вони ще незнайомі. Але Оля відмовила матері. Дівчина не може залишити свою бабусю одну. Так і закінчилося їхнє знайомство. Більше мама не приїжджала. Оля ж вийшла заміж. Вони стали жити в будинку бабусі. Лариса Петрівна дуже рада, що онучка не покинула її на старість.