Усе життя проживши в одній трикімнатній квартирі спершу зі своїми батьками, потім із чоловіком і дітьми, їхати звідти я зовсім не хотіла. Це був мій рідний дім, і загалом місце, що мені дороге. Стільки всього там відбувалося, що продати квартиру я не могла. А платити за неї мені одній було важкувато. Син частково допомагав, але в нього в самого діти, про них подумати варто. Так і з’явилася в мене ідея здати кімнату або дві. Розсудила я, що якщо будуть у мене сусіди по квартирі, отримувати за оренду я буду достатньо – і на комуналку вистачить, і на інші потреби.
Сама пошуком зайнятися не могла, а сина турбувати не хотілося, тому знайшла рієлтора за оголошенням, папірець з яким був приклеєний біля під’їзду. Чоловіком він мені здався непоганим, хоча відсоток здерти хотів пристойний. Зате він за тиждень знайшов мені в сусіди молоду сім’ю з двома не дуже маленькими дітьми. Я була більш ніж щаслива. І люди явно відповідальні, раз уже батьки, і малюкам більше чотирьох, завдяки чому безсонних ночей не буде.
Спочатку все здавалося чудовим. Ми уклали контракт про проживання на півроку відразу. Розуму не прикладу, навіщо я так поквапилася, але аванс мені закрутив голову. А потім на першому ж тижні мешканці почали грубити мені. У них з’явилися вимоги про поділ кухні, щоб Інна могла готувати там без моєї присутності, і їм хотілося, щоб я ділилася вітальнею і телевізором із дітьми, яким хочеться погратися. Я їм здебільшого все дозволяла, бо хотіла здаватися нормальною людиною, а вони від цього на шию сідали.
Щоб відпочити від них трохи, я поїхала на день-другий до сина, але не попереджала мешканців про точну дату повернення. І не дарма. Я якраз застала Інну з дітьми, що копалися в моїх речах у моїй кімнаті.
Був скандал, я вимагала, щоб вони переїхали, але чоловік Інни нагадав, що ми підписали контракт, і я маю сплатити двісті відсотків від вартості всієї оренди, яку вони сплатили й тільки планували платити. Таких грошей у мене і в помині не було.
Тоді-то мені довелося поскаржитися синові. Він мене насварив за те, що я сама в це вплуталася, що ріелтора підозрілого знайшла. Він особисто вивчив копію контракту і прийшов до думки, що ми маємо право виселити їх раніше з набагато меншою сумою відшкодування. Захищаючи мене, він виділив день, взявши відгул, і заявився до мене додому. Представився покупцем цієї квартири і попросив наймачів скоріше виїхати. На їхні заперечення щодо контракту він пообіцяв виплатити мінімальну неустойку за три місяці, що залишилися, що вони повинні були жити у мене.
Оскільки це була не я, а дорослий серйозний чоловік, сім’я сперечатися особливо не могла. Так чи інакше, їхнє виселення затягнулося, через що я жила в дітей ще півтора місяця, натомість син виплатив ще менше і добряче надер вуха бридкому рієлторові, що таких людей селив до беззахисних літніх людей.