Перед усім хочу представитися. Мене звуть Оксана, недавно мені виповнилось 26 років. Я вже чотири роки заміжня й у шлюбі ми виховуємо трирічного сина Микиту. І незабаром очікуємо на поповнення.
З моїм чоловіком Орестом ми познайомилися на дискотеці в університеті. Він покликав мене на танець, а там слово за слово і наступного дня ми йшли на побачення. А через рік ми вже розписалися. Проте лише зараз я зрозуміла, що кохання затьмарило мені очі і я не побачила, що це зовсім не моя людина.
Орест виявився справжнім маминим синочком, який без неї й кроку не ступить, проте це не було його єдиною вадою. Окрім цього він не хотів нічого робити. Мама йому постійно говорить, що достатньо, що він чоловік і він слухняно киває, мов мої слова нічого не означають. Останнім часом його мама і до мене почала лізти з непотрібними порадами, щоб я стала комфортною для них обох.
Чоловік проходить з роботи десь о 17 і після цього сідає за комп’ютер та дивиться дурні шоу. Коли я прошу його допомогти, то відповідає, що він свій чоловічий обов’язок виконав. Але ж я також зараз працюю і повертаюсь додому десь на пів години пізніше нього, бо ще біжу у продуктовий магазин. Але я не сиджу у комп’ютері, адже мені потрібно прибрати, приготувати їсти, забрати дитину з дитячого садка та погратися з нею, попрати речі. Зараз я на 5 місяці вагітності й сама робота мене дуже змучує, а ще такий великий список справ просто добиває…
Останнім часом ще й свекруха щодня навідується, щоб проконтролювати аби я все правильно зробила. Коли я вказую її на сина, який відпочиває, то вона відповідає, що так і має бути, а мені краще за собою стежити, бо і готую я не смачно, і прибираю погано, і заробляю мало…
Коли я відповіла, що її не варто лізти у нашу родину, то вона оскаженіла й почала кричати: «Оресте, кидай її! Ти чуєш, що вона до твоєї мами говорить?! Вона ж неадекватна!».
Я поглянула на чоловіка, який чув всю нашу розмову у надії на те, що він хоч щось заперечить і заступиться за мене, проте він наказав мені зробити чаю мамі й не засмучувати її. На цьому моє терпіння закінчилось.
Я пішла у ванну й закривалась. Я довго плакала й навіть синові не відкривала, так мені було погано. Вийшла звідти, коли вже всі спали. Всі мої думки крутилися довкола того, як мені бути далі, адже зараз я вагітна, тому подавати на розлучення буде важко. Але чи вистачить моїх сил і далі жити з таким чоловіком та його мамою?
Можливо, ви мені дасте пораду, як вийти з цього глухого кута…