Ми проживаємо у власному будинку з прилеглою територією. Наші сусіди такого ж віку, як і ми. Так склалося, що наші діти ходять в один клас. Моя дочка з їх сином товаришують ще від першого класу, тож Остап часто приходить до нас у гості. То йому потрібна допомога з уроками, то ще щось.
Я не проти їхнього спілкування, навіть рада, що в моєї дочки є друзі. Але мене дратує інше – цей хлопець забігає до нас як до себе додому. Йому неважливо, яка година і чи ми можемо його прийняти в гості. Я увесь цей час мовчала, хоч мене дуже дратувала така невихованість…
Якось ввечері наш собака почав гавкати, дивлячись на двері. Ми не чекали нікого у таку пізню пору, тому чоловік пішов поглянути, хто там. Він відчинив і побачив на порозі нашу сусідку, вона була дуже розлюченою та з криками забігла в наше помешкання. Чоловік запитав у неї, що трапилося, але вона, навіть не спитавши дозволу, кинулася на мене.
– Де ваша Ірина? Ану виходь сюди, боягузко. Нумо, розкажи своїм батькам усю правду, – кричала мама, мов навіжена та кликала мою дочку.
Я тільки розвела руками, бо нічого не зрозуміла. Чоловік теж не розумів, в чім річ і до чого тут наша дочка. А потім з кімнати вийшла Ірина та здивованими очима глянула матір Остапа.
Як виявилося, взаємини наших дітей – це не лише дружба. Остап вже давно закохався в мою дочку та захотів зробити їй подарунок. Грошей у нього не було, просити в батьків не хотів. Тоді хлопець наважився взяти з маминої шкатулки браслет з перлин. Він подумав, що мама не помітить відсутності прикраси, адже в неї їх і так багато, а ще й до того вона дуже рідко їх одягає.
Я почала голосно сміятися.
– То твій син вкрав прикрасу просто з-під твого носа, а ти ще посміла прийти в мій дім та в чомусь звинувачувати мою дочку? Ти чого цим домагаєшся, скажи мені?
Сусідка аж рота роззявила:
– Даю декілька хвилин, щоб ти забралася звідси. І щоб більше я тебе тут не бачила. Завтра прикраса буде в тебе!
Наступного дня мій чоловік відніс їй браслет. Назустріч йому вибіг Остап та попросив вибачення за мамину поведінку.
Через цю жінку наші діти перестали спілкуватися. Остап більше до нас не бігає. А я нарешті видихнула.
Недавно ми знову почули гавкіт нашого собаки. Ми в той час саме сиділи в кухні. Почули звук та повернулися до дочки зі словами:
– Доню, ти чому нам не розповіла про свого нового кавалера?
Ми перекинулися поглядами, а потім засміялися.