Познайомились ми з Андрієм ще коли були студентами, на роботі. Ми зустрічались близько трьох років, а згодом він зробив мені пропозицію. Так і минули наші сім років у шлюбі. Живемо добре, у злагоді, душа в душу, хоч і діток ще не маємо. Заклопотані іншими справами, то будинок будуємо, та й в ремонт багато сил треба вкласти.І ось місяць назад я дізналась, що ми чекаємо дитину. Якраз напередодні паски, чудовий повід зібрати усю сім’ю і розповісти цю прекрасну новину. Звичайно, готувалась я довго. Бо свекруха дуже любить заглянути у всі кутки, і дорікнути тим, що я готую не як вона.
Коли ми лише одружились, то нам довелось жити в одній квартирі зі свекрами, оскільки будування нашого житла було в процесі. Тоді я дійсно дізналась про істинне лице своєї свекрухи. Кожного дня вона сиділа у нас в гостях і заглядала чи у нас все в порядку і всього хватає. Вона у всьому хотіла мене поправити, вчила мене всьому: як правильно я повинна посуд мити, як зготувати борщ, щоб був як у неї, і навіть як помити правильно підлогу без розводів і таке інше. Ну так це все б нічого, якби я не бачила на власні очі яка вона господиня у своєму домі. Уявляєте, мій чоловік поняття не мав, що підлогу ще й мити треба, а не лише пилотяжити й все. Таке от виховання у її сина, що він поняття не має в тому, що треба робити вологе прибирання. Що я б не робила, вона у всьому мене поправляла. Одного дня я не витримала і пожалілась своєму чоловікові, а потім вийшло ще й так, що тижні два не розмовляли.
Мої батьки знали про цю всю ситуацію і робили все, аби ми скоріше змогли переїхати до свого власного будинку. Але що ви думаєте? Свекруха й там свого носа пхала. Мало того, що вдома все перевіряла, так вона ще й на клумбу з городом лізла і показувала мені де що має рости. Якось я приходжу додому, а свекруха на кухні нашій хазяйнує і пиріжки пече, мовляв, у неї немає світла вдома. У неї на кухні взагалі нічого знайти не можна, повний безлад. Навіть присісти немає де, всюди щось накладено незрозуміло що, немає де чашку поставити. Але все одно прийде до мене і показує мені де що в мене не так. Зібрались якось усі разом на свято за столом, а вона перед усіма критикує кожну мою страву, і закінчила це все моїм городом. То замало солі, то з перцем переборщила. Навіть квіти не там саджу. Я дуже стримувала себе, але все було на грані. Благо, моя мама мене покликала і заспокоїла, бо бачила яка я нервова. – Доню, ти не нервуйся, тобі не можна так хвилюватись, а свекрусі, то свекрусі заздрісно і все, не сприймай це близько до серця. Вона вже старша жінка, нічого не вдієш. А чоловіка бережи, у вас дитинка народиться скоро. – і обняла мене сильно.
Я вдячна батькам за все.
