З дитинства, дивлячись на своїх батьків, я хотіла бути схожою на них і мати таку ж щасливу сім’ю. З моїх батьків можна було знімати фільми про здорові стосунки, адже ніхто з них нікого і словом не ображав, завжди підтримували один одного й не сварилися. Двоє працювали, заробляли добре, тому могли щось і відкласти для мене, на майбутнє.
У мене був прекрасний приклад, тому чоловіка я собі вибирала теж найкращого. Зараз мені вже 30 років, маю сина 5 років і дивно живу окремо від батьків, лише на вихідних до них навідуємось.
Одного суботнього ранку, чоловіка викликали на роботу, то ми з сином самостійно відправилися на гостини до бабусі з дідусем.
Підійшовши до дверей до будинку, я остовпіла, з відкритого вікна було чути, як сильно сваряться батьки. Тато кричав, що покидає маму. Я попросила сина погратися з котиками на вулиці, а сама пішла на кухню, де сиділа заплакана мама й намагалась його зупинити.
Маму я заспокоїла і відправила до неї онука, він її точно настрій підніме, а сама пішла говорити з батьком, адже у моїй голові не могло вкластися, що таке могло статися.
Він відповів коротко і лаконічно, мов втомився бути постійно добрим й комфортним для нас, вже старий, тому хоче пожити для себе.
Через пів години мама прийшла в себе й повернулась у будинок: «Якщо ти прийняв рішення йти, то збирай свої речі та шукай нове місце для життя. Я не збираюсь покидати наш будинок і все, що у ньому нажили!». Тато прийняв це спокійно, голосного розподілу майна він не хотів, тому почав винаймати собі невеличку однокімнатну квартиру й намагався жити «у своє задоволення».Якщо говорити відверто, то спроба тата була спрямована на провал – він не вмів добре готувати, великих запасів грошей теж не мав, жінку знайти не міг, адже у такому віці всі хотіли йти жити до чоловіка, а не хотіли, щоб він до них приходив, та й він не сильно намагався когось знайти. Я все більше не могла зрозуміти вчинок тата, проте мовчала.
День народження сина ми завжди святкували у батьківській оселі, навіть батьки чоловіка приїздили й цього року мало бути так само, тому за тиждень до цього я вирішила навідатися до тата.
У його маленькій квартирці творився справжній безлад, мовчу вже про надто підсмажену яєчню і бутерброди, які він їв на всі прийоми їжі.
– Тато, дивлюсь я на це все і ніяк не можу зрозуміти, чому ти пішов від мами? Що тобі не так було?
– Знаєш, доню, я й сам не знаю. Я в той же день пошкодував, а в ту мить біс поплутав, чи що це було…
– То чому ж ти не вибачишся тоді ж, або хоч зараз? Вона теж за тобою сумує, впевнена, що ви могли б все відбудувати.
Коли їхали до мами на святкування, то підібрала тата з маминими улюбленими білими тюльпанами (де він лише знайшов їх серед літа?). Мама ледь приховувала посмішку, коли побачила тата, а коли почула, що він шкодує про своє рішення і хоче повернутися, то зовсім розквітнула і сказала, щоб він завтра ж перевозив всі речі назад.
Після того, як тато повернувся, то батьки, як молоді закохані ходять у парк гуляти, у кафе, подорожують, не хочуть розлучатися ні на мить. Мабуть, їм потрібно було розлучитися на якийсь час, аби усвідомити цінність один одного.