Після двадцяти років сімейного життя зі своїм чоловіком я зрозуміла, що більше так не хочу жити. Я вирішила p0злyчuтucя, хоч і далось мені це рішення дуже нелегко. Ми одружилися юними: мені на той час було вісімнадцять, чоловікові – дев’ятнадцять. Це була моя перша любов. За час життя разом у нас з’явилося двоє дітей. Поки вони були малі, нас об’єднувала турбота про них. Ми возили їх на відпочинки, водили в кафе, намагалися давати їм все необхідне. Коли син з дочкою виросли, я зрозуміла, що нас з чоловіком більше нічого не пов’язує. Спочатку я й сама боялася собі в цьому признатися.
Наші стосунки просто себе вичерпали. Залишилися лише непорозуміння та пустота. У нас не було спільних тем для розмови. Після роботи кожен займався своїми справами. Спали ми в окремих ліжках. Я зловила себе на думці, що цей шлюб був моєю помилкою. Роман мені не підходить, ми надто різні. Мене дратував кожен його крок. Кожна його дія чи слово викликали в мене хвилю обурення. Ми сварилися на рівному місці.
Коли моєму терпінню прийшов кінець, я вирішила розійтися. Але щось мене стримувало: я не розуміла, звичка це чи крапля почуттів до Романа. Моя сусідка саме збиралася на заробітки в Німеччину та покликала мене з собою. Я прийняла її пропозицію. Надіялася, що відстані зможу все обдумати, заодно зароблю трохи грошей. А після повернення поставлю крапку в наших стосунках. Про мої плани Роман не здогадувався, планувала розповісти йому все після приїзду.
Близько пів року я була на заробітках. Там я познайомилася з людьми, вивчала звичаї та менталітет іншої країни. Для мене було незвичним усе. Я отримала новий досвід. З чоловіком ми час від часу могли зідзвонитися. Наші розмови зводилися до загальних тем.
Мені подобалося там жити. Але саме там я чи не вперше зіткнулася із самотністю. Я залишилася сам на сам зі своїми страхами, тривогами, надіями. Для мене було незвично знаходитися на самоті. Раніше поруч зі мною були друзі, батьки, потім чоловік та діти. Все моє життя поруч зі мною хтось був та підставляв плече. Я не мала часу та можливості побути сам на сам зі своїми думками. І саме ця самотність дала мені можливість багато що зрозуміти.
Відпрацювавши день, я поверталася додому. Тут я багато думала про своє життя. Чесно, мені було дуже некомфортно жити з такими відчуттями. Але я не могла нічого вдіяти. Тоді я вирішила впустити у своє життя нового чоловіка. Я й так планувала розлучитися, чому б ні?
Так у моєму житті з’явився Ярослав. Він також приїхав на заробітки та жив тут протягом останніх шести років. Він був симпатичним, харизматичним мужчиною. Вмів дотепно жартувати, у нас завжди були спільні теми для розмови. Він від початку нашого знайомства пробудив у мені почуття, але ненадовго.
З часом у Ярославові мене дратувало все те, що й моєму чоловікові. З ним почали повторюватися всі ті ж непорозуміння та сварки. Так мої почуття до нього згасли, навіть не перерісши в щось більше. Мені не хотілося щось вертати чи вияснювати. Скажу більше – я передумала розлучатися. За час окремо від чоловіка я чимало осмислила, охолола, і встигла скучити за чоловіком.
Якщо при спілкуванні з різними людьми виникають одні й ті ж непорозуміння, то, мабуть, проблема не в них, а в мені. Я глянула на свого чоловіка з іншої сторони. Він почав здаватися мені хорошим, доброзичливим та добродушним.
Мені не хотілося вірити в те, що ще пів року назад він здавався мені нудним та нерозумним. Ось так, поїздка за кордон пішла мені на користь. Тепер я не проектую на людей свої проблеми та очікування.
Мій чоловік став для мене найкращим у світі. Хай усвідомлення цього далося мені таким важким способом, але я ні про що не шкодую. Ніколи не буває пізно.