Моїй старшій доньці недавно виповнилося п’ятнадцять років. Моєму синові – одинадцять. Зі своїм чоловіком я р0злyчuлacя декілька років назад. Наше р0злyчeння було тихим та узгодженим, без криків чи скандалів.
Наша сім’я розпалася через те, що мій чоловік знайшов іншу. Але в цьому є і моя провина. Я сама стала домогосподаркою. Андрій не раз говорив, що я думаю тільки про дітей та побут, а на нього в мене не залишається часу. І він мав рацію.
Дітям ми вирішили нічого не пояснювати. Вони й так дуже переживали. А з часом змирилися, що живуть тільки зі мною.
Розлучившись, Андрій почав орендувати житло разом зі своєю новою жінкою. Сина з дочкою він жодного разу до себе не запросив. Всі їхні зустрічі відбувалися в нас або на вулиці. Я не стала забороняти їхнім побаченням у нас вдома. Бачила, наскільки діти потребують батька.
Якось дочка та син самі дізналися, чому ми розлучилися. Та й про нову батькову жінку їм також стало відомо. Син з дочкою дуже злилися та перший час навіть не хотіли бачити Андрія. Потім нам таки вдалося знову налагодити між ними стосунки при умові, що нова жінка Андрія не лізтиме до них.
Я весь час була відповідальною мамою та дуже любила своїх дітей. Але інколи мені також хотілося вийти з подругами на прогулянку, щоб хоч трохи відпочити від домашньої рутини. В такі дні я зверталася по допомогу до бабусі, своєї матері.
Якось ми відправилися на святкування Нового року. Окрім нашої організації, там було ще чимало інших. Тут я і зустріла чоловіка, з яким у нас зав’язалися стосунки.
Можливо він не був настільки красивим, але такого доброго та вихованого чоловіка я ще не зустрічала. Він був розлученим та самостійно виховував дочку. Я постійно ховала квіти та подарунки від Анатолія.
Адже своїм дітям я колись пообіцяла, що не буду шукати іншого чоловіка, а все своє життя присвячу їм.
Про це знала тільки моя мама. Це допомогло мені не впасти духом. Якось мама ненароком призналася дітям про мого нового чоловіка. Діти плакали, звинувачували мене в егоїзмі. Я пробувала довести, що теж маю право бути щасливою, адже рано чи пізно вони виростуть та підуть, а я залишуся одна. Але мене ніхто не слухав. Діти стали байдужими до мене.
Недавно Анатолій запропонував мені жити разом. І я б з радістю прийняла пропозицію, але вже наперед уявляю реакцію дітей. Гадаю, відмовлятися від свого щастя через егоїзм дітей також не вихід.
Чи все ж мені судилося залишитися одною до кінця життя.