До моєї ситуації з розумінням поставляться ті жінки, які одночасно працюють, займаються вихованням дітей та домашніми справами. Всі чомусь звикли думати, що жінки повинні все встигати, і ще й робити це з посмішкою та задоволенням. От тільки ми звичайні люди.
Я завжди вважала себе кар’єристкою. До заміжжя в мене була чудова робота, прекрасний колектив, а згодом сім’я, поява доньки… Це наштовхнуло мене на думку, що через сім’ю моя кар’єра неабияк постраждала. Після роботи я не завжди встигала приготувати вечерю, отож доводилося брати готову їжу. Прала та готувала у вихідні.
Я таки досягла бажаного успіху. Я отримувала непогану зарплату, але й мала чимало обов’язків вдома. Чоловік ніколи не скаржився на мій стиль життя. Згодом я зрозуміла, що не маю сил зі всім справлятися одна, через це найняла хатню робітницю. Вона приходила у наш дім двічі на тиждень. За цю розкіш мені доводилося чимало платити, але моя зарплата це дозволяла. Чоловік мій також добре заробляє. Перший час йому все підходило, а згодом чоловікові була не до вподоби присутність чужої людини в домі. Він заявив – якщо в нас є хатня робітниця, то я йому більше не потрібна.
От нічого не розумію, хіба жінка лише для прибирання та готування? А як же кохання? Останнім часом все накопичилося, я стараюсь всюди встигати. Встаю о шостій ранку. Це ж навіть вихідних не вистачає, щоб виспатися та відпочити. Я більше не можу. Через це ми з чоловіком постійно сваримося. Схоже, йому подобається бачити втомлену жінку, яка занурена в побут. Але я хочу забезпечити доньці безтурботне дитинство. Як мені бути?