Два тижні тому моя найкраща подруга Яна виходила заміж. Як на теперішній час, весілля було багатим. Більшу частину витрат батьки нареченого взяли на себе, адже вони заможніші за батьків Яни. Все було красиво та по-багатому. Стіл, вбрання нареченої, музика – все на найвищому рівні. Молоді навіть влаштували виїзну церемонію в парку. Подруга здалась мені дуже щасливою. Але в одну мить все змінилося…
Після вінчання молоді зробили декілька фото, а потім всі відправилися на святкування в зал. Гості вітали Яну та Петра, і тут серед присутніх Яна помітила свого колишнього хлопця. Це він мав бути її чоловіком, але трапилися непередбачувані обставини. У лютому його забрали на службу. А через місяць рідні отримали звістку, що він зник безвісти.
Яна ніяк не могла оговтатися, весь час плакала. Допоки її батьки не знайшли, як на них, набагато кращу кандидатуру своїй доньці. Петро – заможний хлопець, має власний бізнес та житло, а Івана й так вже не вернути. Дівчина ніби й погодилась, тим паче мама з татом наполягали, що нові стосунки допоможуть Яні швидше забути свою попередню любов. І подруга таки наважилася почати нове життя.
Зустрічаючись з Петром, Яна щодня згадувала про Івана. Але Петро часу не гаяв – він швидко зробив їй пропозицію, щоб не втратити таку красуню. Яна спершу сумнівалася, а потім вирішила дати шанс хлопцю.
У день весілля подруга, вдягаючи біле розкішне плаття, мовила:
– Не так я собі уявляла цей день. Не Петро мав стояти зі мною поруч…Ех, подруго...
І вона розплакалася. Я ще довго заспокоювала Яну. Час все загоїть.
Ми з подругою одразу помітили Івана серед гостей. Яна враз змінилася на обличчі. Вона точно не чекала, що це бодай колись трапиться. Її Іван безвісти зник, а сьогодні, в такий важливий для подруги день, він повернувся.
Коли всі сіли на свої місця, Яна встала та вийшла з-за столу. Я пішла за нею. Вона знову розплакалася, довелося фарбувати її. Ми поговорили та направилися в зал до гостей, як по дорозі Яна зустріла Івана. Вона попросила залишити їх наодинці.
Я повернулася. Всі веселилися, співали, навіть не помічаючи відсутності молодої. І тільки наречений нервово оглядався. Так пройшло п’ятнадцять хвилин, а Яни не було. Я вже й сама почала переживати. Я пішла, щоб покликати подругу, але на виході застала лише фату та весільний букет.
Вона втекла разом з Іваном. Я найбільше боялася такого розвитку подій, але в той час була рада за Яну. Після страждань та очікувань подруга знову щаслива. Краще так, аніж жити з нелюбом.
Я повернулася до гостей, вдаючи, ніби нічого не трапилося. Коли наречений почав метушитися та шукати Яну, я спокійно сиділа за столом і спостерігала. Тепер у подруги точно все чудово. Весілля зірвалося. Зате подруга буде з тим, кого вона дійсно любить. І це головне.
