Микита навіть близьким друзям здавався несерйозною і безвідповідальною людиною, занадто легковажною, щоб йому можна було щось довірити, не боячись наслідків. У суто чоловічому дружньому колі ми були впевнені, що він буде ще гуляти й гуляти, а він раптово першим із нас усіх одружився. Дружина в нього була дуже хороша, дбала про Микиту дуже, все для нього робила. Був час, коли він довго сидів без роботи, а вона його і не напружувала цим, витягаючи все на свою зарплату, ще й балувала його так, як у моєму розумінні саме чоловік має балувати жінку, – вечері в ресторанах, дорогі й цікаві побачення та поїздки вихідного дня в найближчі міста на прогулянки. Навіть після того, як Микиту буквально витягли на роботу, у нього не було як такої потреби витрачатися на дружину, оскільки вона сама себе могла забезпечити, і він знайшов собі молоду подругу, на яку спускав гроші. Як найкращий друг, я був обізнаний, але не підтримував зрад.
– Та ніяка це не зрада, ми просто гуляємо разом. Юля мені як донька, ну або як сестра, – спочатку говорив Микита.
Спочатку він багато розповідав про “не коханку”, на кожному дружньому зібранні її згадував, а потім якось раптово змовк. На запитання одного з хлопців про те, як там Юля поживає і чи не розлучилися вони, Микита загадково відповів: “Щастя любить тишу”.
Я вже тоді зрозумів, що в них усе стало серйозніше, але не розумів наскільки, поки його дружина їх не спіймала. Вона багато працювала наприкінці кожного кварталу і поверталася додому пізно. Микита цим користувався і то сам до Юлі приїжджав, то вона до нього. Вони без докорів сумління гуляли добре знайомими Микиті районами, де він так само гуляв із дружиною, і одна із сусідок його впізнала. Вона й настукала дружині, що її чоловік по окрузі з якоюсь дівицею гуляє, додому її водить.
Жінка явно навмисно відпросилася з роботи раніше, а Микиту попереджати не стала. Вона думала зловити їх удома, але зіткнулася з ним і Юлею в супермаркеті.
Микита каже, він її такою злою ніколи в житті не бачив. Вона вилила на нього пакет молока, Юлю закидала яйцями, а потім пішла, змусивши їх оплачувати бардак. Коли Микита повернувся додому, на нього вже чекало кілька зібраних валіз. Пояснення його вона слухати відмовлялася і не охолола навіть через тиждень, скільки б він до неї не стукав. Тож тепер Микита тимчасово живе в хостелі і сподівається, що суд змусить їх поділити квартиру, завдяки чому в нього будуть якісь гроші на власне житло.
А я думаю, що мало йому дісталося. Він нічому не навчився, і втратити дружину зовсім не боїться. Йому весело, що вона їх спіймала і цирк у супермаркеті влаштувала.
– Вона тепер туди зайти не зможе, – ніби вихваляючись капостю, сміється Микита. – Нехай тільки спробує, її там усі добре запам’ятали…