Марині було сорок вісім, коли з нею трапилася ця дивна історія. Вона була дуже самотньою жінкою. Її чоловіка давно не стало, а двоє дітей виросли та пішли жити окремо. Вони навчалися в місті, знайшли роботу, а згодом там і залишилися жити. До мами приїжджали нечасто. Хотіли забрати її до себе, але Марина відмовилась. Так вона залишила одна в селі. Сумувати їй було ніколи. Увесь день жінка метушилася біля господарства та на городі. Поблизу її хати милував око розкішний квітник.
Поблизу лісу за селом була річка. Це було затишне, мальовниче місце. Місцеві часто ходили туди ловити рибу та купатися.
Грибники завжди поверталися звідти з повними кошиками грибів. От і Марина, попоравшись по господарству, також пішла по гриби.
На самому березі ріки вона помітила дитину. Спочатку жінка подумала, що батьки дівчинки десь неподалік, тому певний час вона спостерігала за нею здалеку. Вже вечоріло, було холодно, а на дівчинці були лише кофта та шорти. Дитина виглядала розгубленою, але не плакала. Тоді Марина вирішила підійти до неї та запитати, де її батьки та що вона тут робить.
Підійшовши ближче до дівчинки, Марина помітила, що одяг на ній брудний та порваний. Дитина виглядала дуже неохайною. Її волосся було непричесаним та заплутаним.
Тоді Марина зрозуміла – шукати батьків дитини дарма, а залишати дівчинку напризволяще не хотілося. Тож жінка вирішила забрати її додому. Заночує в неї, а на ранок вже думатиме, що робити.
Але виявилося, не так і легко знайти тих горе-батьків. Дівчинка весь час мовчала, здавалося, вона не вміє говорити. Вона навіть не знала свого імені, ішла мовчки, дивлячись вниз. Не відповідала на жодні запитання.
Наступного дня Марина звернулася в поліцію, щоб розшукати батьків дитини. Там їх знайшли швидко. Точніше, розшукали матір, яка й покинула дитину саму на березі річки.
Марині стало відомо, що дівчинку звати Іринка і вона справді не вміє розмовляти. Батько дитини загинув у автокатастрофі, а мама – зловживає. Дочка зовсім не цікавила її, а навпаки заважала жити розгульним життям. Дівчинка випадково розбила вдома вазу, тоді матір взяла дитину за руку та відвела до річки. Там і залишила.
Хто знає, що б трапилося з дитиною, якби не Марина. Матір дитини вже через кілька днів написала відмову від дитини. Дівчинку віддали в дитячий будинок. Марина ледь не впала, коли про це дізналася. Її непокоїло те, як дівчинка житиме там. Адже вона зовсім не говорить.
Згодом Марина прийняла важливе для себе рішення – вона хоче всиновити цю дитину.
На перших порах Марині було нелегко з дівчинкою, адже вона виявилася досить важкою дитиною. До п’яти років Іринка майже не розмовляла та значно відставала у розвитку. Але віра Марини та її любов зробили диво.
Тепер Іринці одинадцять років. Вона розвинена краще, аніж її однолітки. Дівчина ходить на малювання та заняття з гімнастики. А ще мріє стати юристом.
Іринка знає правду про всиновлення, але це не заважає їй любити Марину щирою дитячою любов’ю. Жінці вдалося стати для Ірини справжньою матір’ю.