Після закінчення університету ми з подругою вирішили виїхати на заробітки в пошуках кращого життя. В моїх планах не було затримуватися там надовго, хотіла заробити грошей та придбати собі квартиру, адже я добре розуміла, що зарплату в Україні я збиратиму на житло все життя. Але доля розпорядилася по-іншому. Там я познайомилася зі своїм коханим Вацлавом. Він виявився дуже вихованим та добрим чоловіком. На той час я погано знала мову, а коханий допоміг мені освоїти мову, і згодом я вже вільно розмовляла. Ми трохи зустрічалися, а потім одружилися. Я народила двох дітей.
Мій чоловік був небагатий, тож нам доводилося важко працювати. Тільки недавно ми змогли заробляти так, щоб вільно відпочивати та ні в чому собі не відмовляти. На Батьківщину за цей час я так жодного разу не з’явилася. Про повернення додому вже не могло бути мови. В мене тут робота та сім’я. Вацлав не хоче відпускати мене одну, адже боїться, що я вже не повернуся.
Недавно до мене зателефонували мама з татом. Сказали, що хочуть переїхати до мене. Мовляв, я в них одна дитина, тож на старість хочуть бути ближче до мене та онуків. Направду, я дуже зраділа їхньому бажанню, але поки що не можу забрати батьків до себе, адже сама ще важко працюю. Та і в нас ніде жити. Ми живемо в маленькому будиночку, а якщо до нас переїдуть ще батьки, то місця буде обмаль. Вони думають, що я живу дуже багато. Але це зовсім не так. То лише так думають, якщо людина живе за кордоном, значить в неї чимало грошей і їй все легко дається.
Мої батьки живуть у двокімнатній квартирі, обоє пенсіонери. Вони щороку їздять в санаторій на відпочинок. Мама з татом багато подорожують. Я часто висилаю їм кошти, а вони ще й захотіли в мене жити. Тоді я вирішила порадитися стосовно цього з Вацлавом. Він дотримується такої ж думки, як і я. Не варто давати батькам надію, що я заберу їх до себе жити.
Якщо вони переїдуть до нас, навряд чи я зможу фінансово їх потягнути. Я довго думала, але врешті-решт наважилася зателефонувати мамі та сказати все, як є. На даний час я не можу забрати їх до себе. Вони образилися на мене.
Можливо я вчинила негідно, але я зважила всі “за” і “проти”. Поки так. Надіюся, колись таки зможу придбати мамі з татом окремий будинок та заберу їх до себе.