Моя знайома частенько казала, що старших людей завжди треба поважати. Все, що їм треба — ласка, доброта й увага. Вона ніколи не могла слухати коли хтось жалівся на бабусю чи дідуся. Вона вважала завжди, що це недоречно.
Не будьте егоїстами! Ви всі такі будете, тож поважайте старість!
Вона вважала, що лише турбота і доброта допоможе старим людям. Приготуйте їжу для них, подайте на стіл, посадіть до столу і поговоріть про щось хороше. Ірина не поважала тих дітей чи онуків, які не хочуть допомагати своїм старим родичам.
Якось подруга Ірини, Віка попросила аби та доглянула за її хворим батьком. Звичайно, що не безплатно. Це всього на декілька днів, бо Віка змушена була їхати в інше місто, бо її син вступив до університету і треба було везти документи.
Ірина відразу ж погодилась, адже й грошей заробить і відпочине собі. Що там такого доглядати за стареньким. Помити, нагодувати, ліки дати. Так Іра переїхала на декілька днів до подруги. Її батько хоч і був лежачим, але дуже позитивний і свідомий чоловік.
Дідусь не був проти аби за ним пригледіла Іра.
Та не так все просто, і дідусь здався не таким вже й простим по характеру. Ірина зіштовхнулась з труднощами з першого ж дня. Коли прийшов час годувати дідуся, виявилось, що він дуже перебирає в їжі. Кашу будь-яку їсти не буде, яблука печені він ненавидить, ковбаса не корисна, а твердий сир смердить.
Такий тиск на бідолашну жінку тривав цілими днями. Дійшло до того, що він виганяв її з дому, бо вона годує його помиями. Ірина була настільки виснажена морально і фізично, що мало сама не зірвалась на літнього чоловіка. Всередині горіла ненависть до старих людей. Коли нарешті подруга повернулась додому, Іра миттєво вибігла з хати. Жінка так бігла по сходах, мало не впала. Ось так і намагайся ставитись толерантно до старих людей, якщо є й такі, що невдячні навіть тому, що ти для них робиш…