Який жорстокий текст, подумав я, складаючи промову для розмови з дружиною.Марго дала мені прощальний поцілунок і сказала:
– Не забудь, сьогодні обіцяв.
– Так, кохана, я пам’ятаю.
За моєю спиною зачинились двері, коли я спускався вниз по сходах, я вже думав, як почати розмову з дружиною.
Я роздумав над таким варіантом: “Ти подивись на себе. Ти зовсім занедбала себе. Волосся не доглянуте, ти завжди ходиш у зіпсованих і старих речах по домі. Ти не розвиваєшся ні в чому, лише присвячуєш себе дому і серіалам. Це мені набридло”.
“Так, саме це я скажу”, подумав я.
Насправді мені вже справді набридло все це. Кожен день став монотонним і нудним. Навіть на вихідних не вдається належним чином відпочити, оскільки до дружини постійно приїжджають родичі з села. Але ніхто не завітає до Марго, і коли я повертаюся додому, вона зустрічає мене радісно, а не зі своїми проблемами, як дружина.
Після роздумів я вирішив, що не буду так жорстоко поводитись з дружиною. Ми ж вже прожили разом сімнадцять років, виховали двох дітей. Син вже дорослий і цікавиться лише комп’ютером та іграми, йому не потрібно нічого пояснювати.
Але моя донька, Рита…
Я згадав про неї та посміхнувся. Я дуже люблю свою дитину і точно не хочу її поранити.
Я згадав, як вона вперше вимовила “тато”, як почала ходити, як я супроводжував її до школи, як ми гуляли разом у парку. Спогади нахлинули на мене. І так я й пішов додому.
Я ввійшов у квартиру і відразу хотів почати розмову, навіть не знімаючи взуття.
Вдома було дуже тихо. Рита не бігла мені на зустріч. Але може, це навіть краще.
Я пройшов на кухню. Дружина сиділа, залита сльозами, поруч з нею стояв син. Не знаю чому, але відразу подумав, що дружина дізналась про мою коханку. Я чекав на сварку. Але причина була зовсім іншою.
Дружина підвелась:
– Де ти був? Я пів дня тобі дзвонила! Тобі так дуже потрібен був!
Я кивнув синові, показуючи питання “Що сталося?”.
– Христинка… На переході… – продовжила жінка. Я збліднув.
– Де вона?
– У лікарні… Лікарі кажуть, що все буде добре… Але я так переживаю… – дружина плакала.
– Вибач, вибач мені… Я забув увімкнути телефон. Зараз… Давай збирайся, поїдемо до неї. Ти трохи заспокойся, я тобі обіцяю ми зі всім впораємось! – Я підійшов до дружини та міцно її обійняв.
Яка сварка? Яке розлучення? Ось моя родина. Ось моя сім’я. Іншого мені не потрібно.
Шкода, що я зрозумів це при таких обставинах.
Номер Марго я заблокував.
Чи траплялися у вас ситуації, які змінювали ваше рішення в останній момент?