Подружжя Миколенків жило у шлюбі вже 30 років. Ліда та Богдан жили непогано. Розуміли один одного з першого погляду, чоловік був турботливим, забезпечував родину. Правда, фізично працювати не любив. Вся робота по господарству лягала на плечі Ліди.
Встигли виростити двох чудових дітей. Старший син Олександр живе в столиці, має хорошу дружину Лану та двох синів-близнюків, їм 8 років. До батьків приїздять часто. Дочка Анастасія ще зі школи зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком. Він поліцейський. Після закінчення університету Роман та Настя одружилися.
Вирішити починати подружнє життя у Миколаєві, бо саме там Роману запропонували роботу. Згодом у них народилося двоє чудових донечок. Златі 6 років, а Єві 4. Настя працювала в стоматологічному кабінеті медсестрою. Цього літа планували з родиною брата та батьками полетіти на відпочинок до Туреччини.
А що? Батьки їх на ноги поставили, виростили, тепер прийшла черга дітей прикрасити батьківське життя. Не так слалося, як гадалося…
Ніч 24 лютого змінила життя мільйонів українців. Першою батькам подзвонила Настя, і сказала, що Роман їх вивезе з Миколаєва до нас, на Закарпаття. Так йому буде спокійніше нести службу. В нас мальовниче село в горах, тут виросли наші діти. Тут відносно було спокійно. Настя не хотіла покидати чоловіка самого, але страх за дітей її переміг.
Потім до батьків приїхав Сашко з родиною з Києва. Йому вдалося вивезти дружину та синів майже під самими обстрілами. Діти були поруч з батьками, материнське серце трохи заспокоїлося. Щодня вони дивилися новини.
Кров холола в жилах.
Через місяць Сашко відправив Лану з синами до її матері в Неаполь, а сам записався до місцевої самооборони. Настя з дочками вирішила поїхати на деякий час до Польщі. Єву планувала влаштувати до дитячого садочка, а
Злату до школи. З житлом обіцяла допомогти її двоюрідна сестра. Роман її підтримав, адже додому повертатися страшно, а з батьками довго в одному будинку не проживеш. Дві господині на одній кухні-до сварки, навіть якщо це твоя рідна матір.
Батьки не хотіли відпускати дочку з онучками в далеку дорогу, але Настя стояла на своєму. Поїхала. Влаштувала малечу в садочок і школу. Знайшла роботу в кафе.
Ліда та Богдан знову залишилися самі. Ліда працювала кухарем в місцевому санаторії. Богдан працював у сільській раді. Важче портфеля з документами нічого не носив. Тому як часто любив повторювати: “Хто на кого вчився”. Жінка була гарною господинею. Богдан ніколи не був нічим обділений. Хочеш вареників з капустою об 11 годині ночі та грибної юшки-не проблема. Приготує Ліда через силу, бо прийшла з сіна тільки пів години тому. Але чоловіка не образить. Так і дітям все життя старалася догодити.
Так українські жінки живуть, спочатку думають про родину, ну а потім вже про себе, якщо час залишиться…
Місяць тому подзвонила Настя, і сказала, що дівчатка дуже захворіли. А їй потрібно допрацювати до кінця місяця, щоб отримати заробітну плату і повернутися в Україну. Ліда вирішила поїхати до дочки, допомогти поглядіти онучок, та й країну іншу побачити, бо далі Ужгорода вона за свої 50 років нікуди не їздила. Взяла на роботі відпустку на місяць. Планувала повернутися з дочкою та онучками.
Богдан одразу почав крутити носом.
Куди це ти намилилася без чоловіка? Як я буду сам-один з господаркою? Ти хочеш, щоб я охляк тут без нормальної їжі? Я тобі, напевно, набрид, хочеш ще погуляти трохи від мене? Скористатися можливістю, поки чоловіків в Україні не випускають за кордон. Поляка хочеш собі якогось знайти?
– Ти що зовсім здурів? Ти ж знаєш, яке у мене здоров’я, який поляк тобі наснився? Я їду допомогти дочці.
Їдь-їдь, як для мене – голова болить, як на Польщу, – так можна; там тебе і підлікує який-небудь поляк, вам вертихвісткам тільки цього і треба. Теж мені, рятівниця знайшлася. І не треба прикриватися онучками! Настя народила дітей для себе, от нехай і справляється! Я її просив не їхати з батьківської хати. Два поверхи, а ви не можете помиритися!
Ліді як хто відро помиїв вилив на голову, так їй було прикро від чоловікових слів. Відколи він так змінився, чому вона раніше не помічала такої грубості. А вона ж була…
Ліда почала збиратися в дорогу, а чоловік грюкнув дверима і пішов з дому.
Перебіситься,- подумала жінка.
Наварила борщу, насмажила котлет та пиріжків, зварила плову 5-літровий казанець, наліпила вареників декілька кілограмів, щоб її Богдан, раптом, не вмер з голоду за її відсутності. Розписала детально на листочку як годувати корову, кролів та поросят. І поїхала.
Ліда дісталася Польщі щасливо, обійняла внучок, так скучила за ними…Настя працювала, а бабуся гляділа дітей. По вечорах вони ходили разом в супермаркет, на прогулянки у парк. Для Ліди це був як ковток свіжого повітря. Заганяла вона себе постійною службою для чоловіка…А він, виявляється, до цього вже звик, і по-іншому вже не хоче жити. А зараз в країні таке робиться, не знаєш, чи завтра прокинешся, хочеться пожити для себе. Тут Ліда познайомилася з Іриною з Бродів. Вона приїхала трохи заробити, та й часу з новими знайомими не втрачала.
Ммм…а які тут чоловіки галантні, не те що наші.А нашим що? Їсти, пити, і ще одне діло робити, – Ірина мрійливо зітхнула. Так і ти познайомся з ким-небудь і відірвися по повній. -Ти що, я сюди онучок приїхала поглядіти, в кінці місяця їдемо додому в Україну, – зашарілася Ліда, – це не для мене. Так і як потім чоловіку в очі дивитися?
Так не можна.
Ну і даремно, буде що згадати на старості, а не кислу чоловікову морду.
Час минув швидко, онучки одужали. Насті виплатили зарплату та хорошу премію за чудову роботу раніше. Тому вони вирішили приїхати раніше, зробити сюрприз для дідуся, який за весь час їм дзвонив тільки двічі. Все ще злився, що залишився сам на господарсті.
Ліду з дочкою та онучками на вокзалі зустрів зять Роман. Захотів зробити сюрприз своїм коханим дівчаткам. Вдалося на декілька днів покинути Миколаїв. Поки Роман з Настею і донечками обіймалися в машині, Ліда відмикнула двері, в будинку було тихо. Зайшла на кухню, а там шампанське, два келихи, цукерки, фрукти…Розкидана білизна на підлозі. Ну просто як в кіно.
Її Богдан спокійненько спав. Але не сам. Поруч з ним, в їхньому ліжку, лежала їхня сусідка Любка, бухгалтер в сільській раді. Було так огидно, ну просто анекдот якийсь. В голові щось стало пульсувати, далі жінка себе не контролювала.
Зірвала ковдру з голубків, схопила зі столу портфель з документами і почала гамселити коханців скрізь, де тільки бачила.
– О…Лідок, ти так швидко приїхала? Чому не подзвонила, я тебе зустрів би… Я все тобі поясню.- сказав переляканий Богдан.
Любка тікала з хати, обмотавшись в скатертину, яку зірвала зі столу. Ледве Настю і Романа не збила з ніг. А Ліда гамселила важким портфелем по чоловіку, де тільки бачила. Жінці хотілося просто голими руками видерти чоловіку очі. Богдан ухилявся від стусанів, і кричав, що вона покинула його самого на господарсті. Що він ледве зголоду не опух, якби не сусідка Любка. А сама там відпочивала…А, може, і не тільки. А роги йому наставляла, і насміхалася з нього. А онучками прикривалася.
– Ну ти й покидьок останній. Я все життя тобі догоджала, на себе часу ніколи не вистачало. – сказала, як видихнула, Ліда. Навіть у сьогоднішній час, коли гинуть люди, тобі одне на умі?
Спати, їсти й взагалі жити з тобою я більше не буду. З’їжджай звідси до батьків у село. Це хата моїх батьків, тут твого нічого немає. Розлучаємося ми. Настя з Романом все бачили, а Сашкові я все поясню. Нехай тільки повернеться з відрядження. А ти живи як хочеш! Хоч на передову записуйся, нехай від тебе хоч якась користь буде для держави. Хочу хоч трошки пожити для себе, а не догоджати такій падлюці як ти!
Розлучилася Ліда з чоловіком, і як наново народилася на світ. Займається волонтерством, приділяє час собі, грається з онуками. Тепер і жити цікавіше, бо в задоволення…