– Ти ще повинна бути вдячна за те, що ми прийняли тебе у свою сім’ю! Інакше, жила б сама нікому не потрібна. Ми дали тобі дах над головою та їжу, живеш на всьому готовому. Та в тебе руки не з того місця ростуть. Ледача! – говорила свекруха, роздратовано дивлячись на невістку.
Ярина вийшла заміж за Олега у дев’ятнадцять років. Дівчина не мала нікого, хто міг би підтримати її чи дати пораду, адже вона рано втратила батьків. З боку матері в Ярини була тітка, але вона жила далеко та не особливо цікавилася долею племінниці.
Олег, який був майже на п’ятнадцять років старший за Ярину, легко завоював її прихильність. Зростаючи без батька, дівчина відчувала прив’язаність до старших чоловіків, які здавалися їй турботливими та мудрими.
Згодом пара зіграла скромне весілля, після чого Олег привів дружину у свій дім. Жили вони з його матір’ю. Пара вирішила тимчасово здавати в оренду успадковану Яриною квартиру від своїх батьків.
Спочатку свекруха Світлана Петрівна була доброю і ввічливою до невістки.
– Ой, донечко моя, Яринко… Як пощастило Олегові мати таку дружину, як ти. Розумна, красива, чудова господиня, – співала дифірамби свекруха.
Світлана Петрівна навчила Ярину пекти пиріжки та завжди була вражена тим, як швидко дівчина все освоює. Вона хвалилася своєю прекрасною невісткою сусідам і друзям, називаючи її золотою.
Вони жили разом і, здавалося, все в них було чудово.
– Продаймо твою квартиру і розширмо наш будинок кількома додатковими кімнатами, – переконував Ярину чоловік. – У нас буде власний простір, а ще ми зможемо зробити кімнату для нашої майбутньої дитини. І мамі окрему кімнату зробимо. Я не можу її залишити. Вона вже немолода.
Ярининій свекрусі було вже за шістдесят. Наївна і безпорадна, Ярина не мала нікого, хто міг би відрадити її від продажу майна. Вона прийняла незворотне рішення. Втім дівчина навіть не знала, що на неї чекає. Після довгих роздумів Ярина таки погодилася на пропозицію чоловіка.
Відтоді життя дівчини дуже змінилося. Виручені з продажу житла кошти Ярина віддала Олегові. В одну мить вона перетворилася з улюбленої невістки в дармоїдку.
– Син привів у дім жінку, яка не має ні сім’ї, ні приданого. Ярина лінива, незграбна, не вміє ні готувати, ні на городі робити, – безперестанку скаржилася свекруха, дивлячись на Ярину невдоволеними поглядами.
Зрештою, Ярина зрозуміла причину такої раптової зміни ставлення свекрухи до неї, але було вже запізно…
Олег нарешті взявся за своє довгоочікуване будівництво, зручно відсунувши Ярину на другий план за допомогою своєї матері. Що залишалося робити молодій дружині-сироті? У неї не було ні сім’ї, ні друзів, їй нікуди було йти. Поступово Ярина перетворилася на безплатну прислугу чоловіка і свекрухи, постійно щось їм приносила, подавала.
Докори стали повсякденним явищем у житті дівчини, не зважаючи на те, що Ярина старанно вела домашнє господарство, готувала їсти та доглядала за городом. А потім вона пішла в декретну відпустку, і ставлення свекрухи стало ще гіршим.
– Сидиш на нашій шиї… Була лінива, а тепер ще й стала дармоїдкою! Сорому геть не маєш. Хто знає, чи то дитина від мого сина, – видала свекруха.
Всю вагітність Ярина була на нервах, та, на щастя, дівчина народила здорове маля. Дитина була, як дві краплі води, подібна на Олега.
Хлопчика назвали Максимом. Він став справжньою розрадою для Ярини. Але від Олега вона більше не бажала мати дітей. Жили вони не дуже добре, і тут явно не обійшлося без участі свекрухи. Олег не підіймав на дружину руки, але всіляко ображав її почуття.
Минув час. Максим виріс, а Олег тим часом важко захворів. Ярина опікувалася ним, доглядала, ходила з чоловіком по лікарях. Але у 61 Олега не стало. Так Ярина стала вдовою. На її руках залишилася стара свекруха.
Ярина одразу помітила, як у хаті стало тихо. Не бубонить її вічно невдоволений чоловік. Не кричить свекруха, яка все життя намагалася всюди впхати свого носа. Недавно вона навіть подякувала за тарілку борщу. Для Ярини було незвично чути такі слова.
Якось ввечері вони сіли пити чай. Панувала повна мовчанка. Тільки краплі дощу били об скло. Раптом Ярина почула звук, якого ще ніколи не чула від свекрухи. Навіть коли помер Олег. Жінка плакала.
– Мамо, що з вами? Ви чого плачете? – запитала Ярина.
– Чого? Ти ж мене, мабуть, в будинок для пристарілих здаси. Навіщо тобі чужа людина в домі, – сказала свекруха, витираючи сльози своєю старою зімнутою хустинкою.
– З якого дива ви це вирішили? Не збираюся я вас нікуди віддавати. Припиніть забивати голову дурницями, – сердито сказала невістка.
– Як з якого дива. Я все життя ображала тебе. Олега мого немає, нікому стати на мій захист. От і здаси мене як непотрібну річ, – далі торочила своє жінка.
– Нехай все залишиться на вашій совісті. На все воля Божа. Я вас нікуди не віддам. Доживатимете вік зі мною. Якщо ж не хочете бути біля мене на старість – ідіть.
– Горе мені, Яринко…Пробач мені. Я все життя тобі зіпсувала, дитинко. Ще й сина проти тебе налаштовувала.
Так вони й залишилися жити удвох. Максим навчався в місті, а на вихідних приїжджав додому. Ярина зі свекрухою зустрічали його разом. Ярина готувала вареники, а баба пекла пиріг.
Подружки всі один голос говорили Ярині, мовляв, свекруха їй все життя зіпсувала, а вона її шкодує. На що жінка відповідала:
– Хіба ж я не людина? Щоб на зло злом відповідати. Бог їй суддя. А людиною треба залишатися завжди.
За певний час Ярина познайомилася з чоловіком. Ввічливий, добрий, порядний. Жінка довго думала, як розповісти про все свекрусі. Та все само собою вирішилося. Свекруха ненароком побачила їх у вікні. Сергій привіз Ярину під саму хату, а на прощання обійняв. Коли жінка зайшла в дім, свекруха стиха мовила:
– Доню, не ховайся. Знаю я все. Якщо він хороший чоловік, то живіть разом. Я не буду перечити. З моїм сином щаслива не була, то хоч з іншим поживи. А я за тебе лише рада.
Ярина вдячно глянула на свекруху, а потім обійняла її.
Минуло кілька років. Свекрухи не стало, Ярина вдруге вийшла заміж. А невдовзі вони з чоловіком відгуляли на весіллі в Максима. Через два роки в них і онучка появилась. Життя триває.
Перед святами, та й не тільки, Ярина обов’язково приходить на дві могили, прибирає там та приносить квіти. А хто ж, як не вона. Людиною залишатися не важко.