Так склалось, що наше із мамою спілкування практично припинилось, через війну, ми почали жити у різних містах, бо я поїхала до Германії, де нам допомагають фінансово, та дали квартиру для тимчасового, але безоплатного проживання.
Я хотіла аби мама переїхала до мене, щоб могли один одному допомагати у всьому, але вона одного разу поставила переді мною таку умову, на якому я не могла погодитись. А хотіла вона, щоб разом із нею переїхало до мене ще п’ять котів, яких люди кинули на призволяще, тікаючи від обстрілів.
Живемо у Германії ми у двокімнатній квартирі на шостому поверсі дев’ятиповерхівки, тож забрати п’ятьох котів ми аж ніяк не могли. До того ж я не знаю чи можна взагалі їх тримати в тимчасовому місці проживання. Натомість мама вирішила, що нікуди вона переїжджати не буде.
Довгий час я їм допомагала коштами, адже знала, що пенсія надто мала, аби купити все необхідне, оскільки я жила далеко від неї, я не могла слідкувати за тим, чим вона харчується і чи приймає необхідні ліки. Але одного разу я помітила, що усі гроші які я їй відправляла, вона витрачала на корм для безпритульних тварин. Тому я вирішила для себе, що буде правильно якщо я буду пересилати гроші рідній тітці, яка буде ходити до магазину і в аптеку і купляти їй все необхідне.
Я мало не провалилась крізь землю, мій чоловік, який приїхав з фронту відвідати маму, сказав мені, що бачив мою маму біля метро і вона жебрувала. Я не знала як йому пояснити все це, адже він знав, що я їй відправляю кошти, щоб вона купила собі харчі, а тут таке. За усі 12 років спільного життя, мені вперше було так соромно перед своїм чоловіком.
Коли ми вирішили поговорити з нею, то мама сказала, що вона жебрувала для того, щоб назбирати на корм і для безпритульних тваринок, бо пенсії їй не вистарчає.
Я горда за свою маму, адже вона так піклується про тварин, які не мають домівки, і вона не боїться за свою репутацію…Але все ж таки якби її побачили наші родичі чи друзі, то я б посивіла. Хоч і чоловік заробляє зараз як військовий, а я отримую допомогу в Германії, але все ж не зможемо прогодувати усіх безпритульних тварин.
А з мамою ми дійшли до висновку, що кожного місяця ми виділятимемо їй 600 гривень на допомогу безпритульним тваринам, а вона більше ніколи не буде жебрувати на вулиці.
Я чомусь впевнена, що навіть і цих грошей їй буде бракувати. Страшно, що знову хтось мені скаже, що бачили мою маму із простягнутою рукою. Не віриться, що її доброта довела її до такого.