В житті ми всі змушені за все платити. І варто б пам’ятати, що будь-який наш вчинок несе за собою наслідок. Навіть через декілька років…
Михайло уже може сотий раз оновлює сторінку Олі у фейсбуці, переглядає її фото, коментує, та нервово чекає відповіді на повідомлення, але, мабуть, марно. Досі ображена? Минуло стільки часу, уже могла б і пробачити. Та Оля не ображається, вона всього-на-всього забула про Михайла.
Колись Оля його так любила, що не хотіла випускати з обіймів. Вона гадала, що їх щастя триватиме нескінченно. Дівчина вірила, що всі люди хороші й совісні, і що світ наповнений лише добром та щастям. Михайло дарував дівчині квіти, весь час говорив їй ніжні слова, компліменти.
Так одного дня цій щасливій історії прийшов кінець. Тоді дівчина щось прихворіла і геть не мала настрою. А до неї прийшла Настя, її найкраща подруга. Так сиділи теревенили про своє, і тут Настя каже:
- Сьогодні планувала піти у кафе зі знайомим, хотіла одягнути своє улюблене плаття, але змійка поламалась. Ти не могла б мені позичити своє, будь ласка?
- Так, звичайно. Я все одно хворію, нікуди з хати не планую виходити. Що ж це за знайомий такий? Не розповідала нічого за нього, гарненький хоч?
- Та що буду розповідати, не важливо це!
Подруга не образилась, подумаєш, може просто боїться наврочити. Якось байдуже. Але ввечері Оля почала знайомий гуркіт мотоциклу, у неї відразу наче серце завмерло, бо вона вже колись чула такий гуркіт, а такий мотоцикл є лише один у селі, і це був мотоцикл Михайла. Оля вскочила до вікна і бачить, що Світлана сідає на мотоцикл до Михайла, ще й одягнена у її платі. Так тулиться до нього, цілує, обіймає. А Оля все й зрозуміла, який це «знайомий» запросив її у кафе.
Того ж дня Оля й зняла свої рожеві окуляри й побачила, що світ не такий світлий і добрий. Минув місяць, Оля дізнається, що вагітна. Дівчина прийняла рішення нічого не повідомляти Михайлу, а вирішила сама ростити дитину.
Одного дня Оля поверталась з магазину і зустріла Михайла. Не втрималась і розповіла, що чекає від нього дитину. На що він відповів:
- Мені все одно на цю дитину, я ще гуляти хочу, я молодий! На цей час мені ніяка жінка і дитина не треба.
За деякий час хлопець переїхав зі села у місто. Настя приходила до подруги й вибачалась, казала, що не знала про вагітність. Але Олі було байдуже на усі виправдання подруги, вона не хотіла нічого чути й не казала нічого у відповідь.
Згодом Оля народила синочка. Попри гордість, дівчина вирішила написати листа батькам Михайла, бо де проживав сам Михайло дівчина не знала. У відповідь їй теж прийшов лист, що Михайло має свою сім’ю, і він чути не хоче, що у нього є якийсь син. Особливо образили слова, які написала мати хлопця:« Ти думаєш, що ти така одна? Радій, що взагалі маєш сина. Рости самотужки його, ми не збираємось ніяк нікому допомагати!»
Після цього дівчина більше не могла вірити людям. Вона пройшла через біль, образу, розчарування, вона змогла себе пересилити й забути про Михайла назавжди. Тепер вона – матір-одиначка. Згодом влаштувалась на роботу, і паралельно займалась вихованням сина. Чоловіків у її житті більше не було, бо вона нікому не могла вірити, один чоловік пробував приділяти знаки уваги, але дівчина відразу давала відсіч.
Минуло декілька років, син підростав, а дівчина залишалась самотньою. Одного дня через інтернет її віднайшов Михайло, який постійно пише повідомлення про те, який красивий син. І так щодня…
Та жінка більше не велась ні на які повідомлення. А нащо? Який у цьому був сенс? Все давно в минулому. Немає більше про що говорити. Хоч дівчина й пробачила Михайлові, але знати вона його більше не хотіла.