– У жодному разі не думай знайомити свого хлопця з подругами, – говорила онуці бабуся.
На що Світлана лише сміялася.
– От що ти мені пропонуєш? Заховати його від усіх?
– З подругами бачся вдень, а з хлопцем – ввечері. Чому я тебе маю вчити?
– Бабцю, якщо ти така розумна в цих справах, то чому досі одна живеш?
– Поговори мені тут, – грізно мовила бабця. – Діда твого я сама вигнала. Гуляв. Але я йому досі вірна. За мною он Іван Володимирович з четвертого поверху вже стільки часу бігає.
Світлана не зважала на слова бабці. Всі її подруги вже давно мають хлопців, тому й вона хотіла похвалитися своїм щастям. Навіть Марія, яка була дружкою у Світлани, дуже сумувала, що колись їй доведеться шукати іншу дружку, бо Світлана заміжня.
У Марії був досить багатий наречений, тож і їхнє весілля було не за горами.
Сімейне життя Світлани було казковим. Вони завели кота, щодня гуляли удвох в парку, а ввечері розмовляли та дивилися фільми.
Світлана була вихователькою у садочку, а її чоловік намагався розвивати власну справу. Щоправда, всі його спроби були невдалі. Світлана хотіла підтримати чоловіка та взяла кредит на велику суму.
І вона не прогадала – справи чоловіка пішли вгору. Марія, яка всіляко відмовляла подругу від цього кроку, таки визнала свою неправоту.
– Ох, Світлано. Це тобі пощастило. Такого чоловіка відхопила.
Марія часто стала приїжджати до Світлани в гості, а все тому, що її благовірний знайшов собі іншу та покинув дружину.
Світлані було шкода подруги. Вона усюди брала її з собою. Для повного щастя їхній сім’ї не вистачало дитини, але чоловік з цим не поспішав. Він переконував жінку, що спершу потрібно пожити для себе, заробити грошей. Відтак гроші стали для нього всім. Олег розвивав свій бізнес, а Світлана змушена була ходити з ним на всі заходи.
А потім Олег здався. Світлана завагітніла. Щоправда, він аж ніяк не очікував, що все вийде з першого разу. Та радість Світлани була нетривалою. Жінку поклали на збереження.
– Кажуть, є шанси зберегти цю вагітність, – говорила по телефону Олегові Світлана.
– А коли тебе відпустять додому? – поцікавився чоловік.
– У кращому випадку за два тижні.
– Ти що жартуєш? Я ж тобі говорив, що ми ідемо на дуже важливу зустріч. І як тепер?
Світлані було неприємно чути такі слова від чоловіка. Невже зараз найкращий час думати про це?
– Ми ж з тобою хотіли піти на концерт. Квитки вже куплені.
– Ну то з друзями піди.
Світлана вже хотіла кинути слухавку, але передумала.
– А знаєш, візьми з собою Марію, вона й так одна.
Світлана сказала це та забула. Якось не до того їй було. Так минуло два тижні. Її не хотіли відпускати додому.
А згодом сталося найгірше, що тільки могло бути. Коли Світлану виписали, Олег залишив на столі пакет з фруктами та її улюбленим шоколадом, а сам зібрав свої речі та пішов. Переїхав до Марії.
Бабуся все ж мала рацію. Добре, що вона цього не бачила. Та, як не дивно, Світлана нормально пережила це. Та й розлучення пройшло без скандалів – Олег залишив дружині половину майна та автомобіль. Так що нічого було жалітися.
Згодом Світлана дізналася, що її колишній та Марія розписалися. Однак й до цього вона поставилася спокійно. Якщо чоловік щасливий – то й добре. У Світлани теж появилися залицяльники, але вона всім відмовляла.
Минув рік. Пролунав дзвінок від Марії. Язик у неї заплітався.
– А ти, Свєтка, щаслива. Відхопила ласий шматок. Мені борги лишила.
– Що трапилось? – попри всі непорозуміння Світлана не могла бути байдужою, адже відчувала, що не все гаразд.
– Ти новин не чимала? Твій колишній збанкрутував. Заліз у борги. А після вирішив, що йому нічого жити на цьому світі. Мені ж тепер це все розгрібати.
У Світлани підкосилися ноги.
– Що ти таке говориш?
– Не переживай ти так, живий твій Олег. Хворий дуже.
– Що з ним?
– А я звідки знаю. Я вже на розлучення подала. Здається, жив у мами.
Світлана навіть не дослухала Марії. Вона тут же викликала таксі та поїхала в дім свекрухи. Світлана готувалася до не дуже теплої зустрічі, адже завжди не ладнала зі свекрухою. Але коли двері відчинилися, вона побачила перед собою Віру Ярославівну. На її обличчі була посмішка.
– Я ж говорила Олегові, що ти приїдеш, – сказала свекруха та видихнула.
– Де він?
Світлана пройшла в кімнату. Перед нею лежав Олег. Худющий, змарнілий. Світлана розплакалася та кинулася його обіймати. Він же повторював одне й теж – їй тут нічого робити, адже він зрадив її. Але Світлана не слухала.
– Збирайся, їдемо додому.
Після цих слів Олег аж повеселішав та пішов збирати речі.