Вона не знала, що буде в чужій для неї країні, але залишатися на Батьківщині не могла. Тим паче на світ от-от мала появитися її донька.
Після приїзду Ліда поселилася у тітки свого чоловіка. Та радо прийняла її й допомогла з оформленням усіх необхідних документів. Син Ліди, Віталій, почав ходити у літній табір та навіть встиг знайти там чимало друзів.
Того дня Ліда з переймами потрапила у місцевий пологовий будинок. І вже через декілька годин на світ появилася її донечка. Жінка й уявити не могла, що їй прийдеться народжувати свою дитину так далеко від рідного дому. Але там її чекала несподіванка, яка подарувала жінці ще одну рідну людину.
У той день поруч з нею в палату поселили ще одну породіллю, яка народила хлопчика. Софія, як виявилось, сама родом теж з України. Двадцять п’ять років тому молода сім’я всиновила дівчинку, яку мама залишила в пологовому. Біологічні батьки Софії були п’янuцямu та стояли на обліку соціальних служб. До того ж у них вже була дворічна донька.
Ліда вже ніби десь чула цю історію. Вона згадала розповідь своєї бабусі по лінії тата, оскільки батьків жінки вже давно не стало. Якось баба розповіла, що коли дівчині було 2 роки, її рідна матір народила ще одну дитину, яку згодом залишила в пологовому. От тільки кому віддали ту дитину, невідомо.
Ліда чула, що її рідну сестру нібито всиновила сім’я із-за кордону. І тут перед дівчатами стала вимальовуватися картина. Софія миттю зателефонувала своїм прийомним батькам та вирішила поцікавитися історією свого всиновлення. Після почутого вона мало не втратила дар мови. Все сходилося. Ліда – її рідна сестра.
Дівчата плакали та щосили обіймали одна одну, адже не могли повірити в те, що трапилося. Через стільки років дві рідні людини зустріли одна одну. З того часу дівчата ні на мить не розлучаються, проводять удвох час, радіють, що вони знайшли одна одну. Адже навіть в такий нелегкий для кожного час підтримка рідних найважливіша.