Кілька років тому ми з дружиною придбали будинок за містом. Гарно його облаштували. На подвір’ї поставили столик, лавки, басейн. Я зробив бесідку, повісив качелі. Загалом наш будинок та подвір’я перетворилися в затишний куточок.
Ми любили проводити там час, особливо літом. Свіже повітря, шашлик, теплий чай ввечері. Чого ще потрібно?
До нас часто приїздили родичі та друзі. Ми чудово проводили час на нашій дачі, адже любимо компанії. А з лютого ми переселилися туди на постійно у зв’язку з ситуацією в Україні. Але я не думав, що життя на дачі стане для нас ще тим випробуванням.
Спочатку до моєї дружини подзвонила її рідна сестра, попросила тимчасово допомогти їй із житлом. Моя дружина запропонувала пожити в нас. Я не міг відмовити. Спочатку Марія сказала, що поживе в нас місяць, і за цей час підшукає собі житло або ж повернеться додому. Але її гостювання тривало три місяці. У неї ще двоє дітей. І ще троє наших. Можете тільки уявити, що відбувалося в хаті. Я думав, зійду з розуму. А потім до нас приїхала моя мама. Розумію, у нас місця вдосталь. Але це вже занадто. Моя дружина вже й пожаліла, що всіх їх прийняла. Вона з кухні не відходила, попробуй на всіх їсти наварити. Тоді ми вирішили на певний час поїхати назад у місто.
На дачі залишилася сестра дружини та моя мама. Але Марія одразу заявила моїй мамі, що вона в пошуках роботи, тож не варто розраховувати на її допомогу. Вона й справді кудись зранку йшла, а поверталася надвечір.
Зате мама взяла на себе все. Вона обробляла грядки, готувала, займалася прибиранням. Але згодом мама подзвонила нам та сказала, що більше не збирається готувати та прибирати за Марією та її дітьми.
Розумію, чому мама обурилася. Марія так і не знайшла роботи, зате весь час десь пропадала. Мало того, вона та її діти дуже перебірливі в їжі. То вони борщ не їдять, то домашнього молока не п’ють. Розумію, Марія опинилася у важкій ситуації, їй довелося покинути рідний дім, але хіба це привід поводити себе так нахабно?
Тоді я попросив дружину поговорити з Марією. Скільки це може тривати? Не постійно ж їй жити в нас. Після цього сестра дружини образилася, мовляв, ми не розуміємо чужого горя.
А недавно Марія зібрала речі та нарешті поїхала. Розумію, можливо це й негарно з нашого боку, але ми, як могли, намагалися її гостинно прийняти, а вона нічого не робила. А її діти зовсім невиховані, роблять все, що собі бажають. Не хочу, щоб мої діти брали з них приклад.
Надіюся, дружина більше не прийме сестру до нас. Досить, нагостювалася.
