Сталось це в одному невеличкому містечку місяць тому. Володимир прийшов свататися до Тані. Ні, вона його не кохала, проте він був готовий прийняти її вагітною, поважав та й родина у нього заможна була. Відмовлятися причин не було.
А про любов Таня більше і говорити не хотіла, сміялась зі всіх лише, хто у неї вірив. Сама ж сильно обпеклась. Ще у середині лютого у неї був Михайло. Він був з тих чоловіків, за якими й у вогонь, і у воду. Здавалось, що вони зможуть пройти всі перепони, все здолати, аби бути разом. Навіть, коли проводила його на війnu. То й сама хотіла за ним їхати. Може й він би дозволив, та саме перед цим дізналися про Танину вагітність.
Одружуватися вони не поспішали, батьки Тані ніяк не могли зрозуміти, що донька знайшла у цьому хлопчаку. Ні статку за собою не мав, ні особливої краси, чи великих подарунків. Чекали лише, коли вже батьки схаменуться і дадуть їм благословення, але служба забрала хлопця раніше.
Таня віддано чекала Михайла, не давала собі зрадити його ні словом, ні справою. А одного дня її прийшов лист та фотографія, де її коханий цілується з іншою. У листі писало, що у них незабаром весілля. Дівчина намагалась додзвонитися до хлопця, та все даремно. Вона втратила з ним зв’язок і повірила, що Михайло проміняв її.
Через кілька днів у її житті з’явився Володимир. Відразу почав помагати вагітній жінці, потоваришував з батьками. Вона сприймала його лише, як друга, проте після кількох серйозних розмов з батьками, що її дитині потрібен батько, погодилась відповісти на його залицяння, а там він і одружитися запропонував, щоб дитина народилась у законному шлюбі. Тані було все одно на життя, погодилась лише тому, що це хороший варіант…
І ось настав день сватання. Батько розмовляє з Володимиром про те, яку незабаром вони поїдуть на риболовлю, мама носить гарячі страви на стіл, а Таня похнюплено сидить й думає про щось своє.
Задзвонив Танин телефон й перебив сімейну гармонію. На екрані висвітився незнайомий номер. Вона підняла слухавку й роздався такий рідний та знайомий голос…
– Таню, якщо ти ще кохаєш, то спустися, нам потрібно поговорити – далі нічого не потрібно було. Таня вирвалась з квартири й помчалась вниз. Мама голосно видихнула, вона знала, хто зателефонував доньці.
На їхній улюбленій лавочці біля під’їзду сидів Михайло.
– У тебе інша? – крикнула Таня, вагаючись, чи можна обіймати цього чоловіка.
– Яка інша? У мене завжди була лише ти! Твої батьки заплатили моїм і вони допомогли зіграти цю сценку зі зрадою й скористалися тим, що у мене не було зв’язку. А коли він вже з’явився, то ти мене заблокувала… Пробач! Я б ніколи не подумав проміняти тебе! – він не встиг договорити, як Таня вже опинилась в його обіймах.
– Не відпущу! Нікому більше не повірю! Лише тобі!
З вікна на двох закоханих дивилось троє пар зацікавлених оченят. Батько розумів, що нічого вже не змінити й промовив до колишнього зятя: «Йди, синку, додому, не буде у вас весілля більше!»