На своє перше авто я відкладала гроші не один рік. Не раз хотіла взяти машину у кредит, але мене завжди щось зупиняло це зробити.
Пригадую слова бабусі, яка говорила, що кредит не варто брати, навіть якщо не буде що їсти. Через це я дуже скептично ставилася до кредитів. Та й доводиться потім переплачувати чималу суму.
Нарешті я таки назбирала кошти на власну машину.
Я була безмежна щаслива. Мені двадцять, а я вже купила собі автомобіль без сторонньої допомоги. І навіть не взяла в борг. Однак все було не так чудово, як я собі уявляла спочатку. Родичі, побачивши, що я купила автомобіль, почали до мене дзвонити.
Хтось просив відвезти їх у село, дехто – на ринок. Дехто з родичів міг нагрузити мені в машину картоплі, буряка, цибулі, молочних продуктів. Хтось просив відвезти їх у село, коли не було рейсового автобуса. На таксі не хочуть викидати гроші – тоді згадують про мене.
Та найдивніше те, що спочатку мене просили, а тепер просто ставлять перед фактом. Чи є кошти на заправку, чи маю я вільний час – не цікаво абсолютно нікому.
От тільки бензин безплатно не розливають…і техогляд коштує гроші.
Хочу сказати одне – краще одразу розставляйте свої кордони та не дозволяйте вилазити вам на голову.