На жаль, я уже зовсім розчарувався у своєму єдиному сину. Я виховувала його одна та намагалася дати йому найкраще. Він вивчився на економіста моїми зусиллями. Але потім після університету майже про мене забув. Я знаю, що у нього є своя сім’я, про яку йому потрібно турбуватися, але я ж теж не остання людина в його житті. Чому мій син не можу допомогти рідний матері? Раніше він присилав мені різноманітні дрібниці, але уже останні роки не лишилося і цієї підтримки.
А зараз мені насправді необхідна фінансова допомога. Я все життя старалася сама забезпечити себе, але зараз справді цього не витягую. Майже все життя я пропрацювала на заводі. Після виходу на пенсію пішла прибиральницею в державну установу. Але зараз у мене дуже погіршилося здоров’я. Я почала жити лише на пенсію. Вона у мене дуже маленька – лише три тисячі. Ці гроші я витрачаю на комунальні послуги, а що лишається витрачаю на продукти. Звісно, як ви можете зрозуміти, харчуюсь я дуже погано. Мені вистачає лише на якісь крупи та хліб.
Зараз мій син одружився з досить багатою жінкою. Вона старша за нього та повністю його забезпечує. Зараз вони придбали квартиру у Києві, мають нову автівку. Часто їздять за кордон відпочивати. А я просто виживаю. І син навіть жодного разу не поцікавився, чи потрібні мені кошти. Хоча ми часто телефонуємо один одному, але не говоримо про такі важливі для мене теми. Я просто говорю, що у мене все добре.
Та все ж недавно я вирішила просити допомогу у сина, адже у мене з’явилися проблеми зі здоров’ям. Лікар мені призначив дорогі таблетки. Невже я не можу попросити допомогу у свого єдиного сина? Тому я вирішила сказати йому усе як є. Син наче зрозумів мене та сказав, що наступного дня надішле мені гроші. Я дуже зраділа, адже мені хотілося ще купити собі зимовий одяг й нарешті нормально купити собі поїсти. У мене навіть піднявся настрій. Але наступного дня, коли я побачила, скільки мені грошей надіслав син, моє серце просто було розбите. На картку прийшло лише 200 гривень. Я за ці гроші не те, що не зможу купити собі таблетки, а навіть їжі.
Син зателефонував мені та запитав, чи прийшли мені кошти. Я звісно сказала, що так та подякувала, але на душі було просто нестерпно. Мені здавалося, що я уже нікому не потрібна. Після цього я вирішила, що ніколи не буду просити гроші у сина. Мені здається, що він прекрасно розуміє, що на 200 гривень зараз нічого не купиш, а це така образа мені. Не знаю, чим я це заслужила, але у мене просто опускаються руки, коли я усвідомлюю, як зі мною вчинила моя дитина.