З моєю сестрою ми рано залишилися сиротами. Змалечку нас виховувала тітка по лінії мами, за що я їй дуже вдячний. Коли нам з сестрою виповнилося вісімнадцять років, ми вирішили продати трикімнатну квартиру, яку нам залишили у спадок батьки, та придбати дві менші квартири.
Покупець знайшовся досить швидко. Як і домовлялися від початку, гроші за продаж житла ми розділили порівну, а далі кожен з нас сам мав вирішити, як ними розпоряджатися. Рієлтор допоміг мені придбати помешкання. Це була квартира в центрі міста. А ще вона була розташована неподалік від мого місця роботи. Я став робити в ній ремонт.
Сестра ж, отримавши гроші, почала жити, ні в чому собі не відмовляючи. Телефон, відпочинок, дорогий одяг, салони краси. Тож коли сестрі прийшов час купляти житло, їй вистачило тільки на однокімнатну квартиру і то без ремонту. Ми з тіткою спочатку робили спроби вплинути на сестру, але вона чинила такий опір, що ми вирішили полишити цю справу. Вона не маленька, та здатна сама керувати власним життям.
Так минуло два роки. Я зробив ремонт, отримав підвищення на роботі. Моя сестра за цей час встигла знайти хлопця та завагітніти від нього.
Але одружуватися в їх планах не було. На мій день народження вони прийшли до мене та одразу ж почали розмову за квартиру.
Пропонували помінятися квартирами, адже в них от-от народиться дитина, і однокімнатної квартири для їхньої сім’ї замало. Я ледь себе стримав. Це я увесь цей час важко працював, відмовляв собі у всьому, щоб тепер віддати своє житло сестрі, яка жила на широку ногу? Я перевів цю тему в жарт та відмовився. І точно не очікував такої реакції. Сестра почала кричати. Можливо, це гормони. “Який ти після цього брат? Жалієш для сестри. Знати тебе не хочу”.
Ми вже пів року не розмовляємо.
Правду говорила наша тітка. Такі подібні за зовнішністю, а такі різні характерами.