Сталося це днями в нашому невеликому селі. Я здебільшого в місті живу, зрідка батьків провідую, як і більшість молоді, ось у селі практично самі бабусі з дідусями і живуть. Їм, у разі чого, нема до кого по допомогу звернутися, вони й так розгублені стрімким розвитком технологій і з новими телефонами не дружать, а поблизу зовсім немає тих, хто міг би їх усього навчити. Так Максим Андрійович мало не став жертвою голосового фішингу.
Я допомагала мамі чистити картоплю на вулиці, коли до нас у двір забіг переляканий сусід, білий, як крейда.
– Усе! – мало не плачучи, почав він із порога. – Потрапив у біду мій Коля! Посадять, точно посадять!
Моя мама першою схаменулася, кухоль води холодної дідусеві налила і посадила його на стілець поруч зі мною, щоб той віддихався і спокійно пояснив, що трапилося.
– Подзвонив Коля щойно, каже, в аварію потрапив, у якусь дорогу іномарку в’їхав, гроші терміново потрібні. У мене стільки від народження не було, але я сказав, що віддам усе, що є, тільки хай приїде, а Коля каже, що на картку треба скинути і просто зараз. Як же я скину на карту? Я ж не вмію, у мене всі гроші так лежать, у заначці й готівкою…
Моя мама почала хитати головою, примовляючи, що подивиться, що у нас по грошах є, щоб допомогти.
– Мамо, почекай! – прикрикнула я. – Максиме Андрійовичу, а ви онукові самі передзвонювали? У нього хіба машина є?
Моє запитання поставило дідуся в глухий кут.
– Йому ж двадцять, хіба мало що, купити собі зміг…
– Але ви йому передзвонили, переконалися, що саме він вам телефонував і грошей просив відправити? Це може виявитися телефонною схемою – намагаються вас спіймати, щоб гроші викачати.
Дідусь мені відразу не повірив. Видно було, що він ображається на те, що я під сумнів слова його онука ставлю, але я заради цієї справи навіть картоплю кинула. У телефоні Максима Андрійовича ми знайшли номер його онука і передзвонили. Як і я думала, хлопець ні в яку аварію не потрапляв, і навіть машини в нього немає.
– Ти що, дідусю, мені ж тільки двадцять, звідки в мене гроші на машину? Я ж у гуртожитку живу…
Заспокоївся чоловік тільки після півгодинної розмови з онуком і ще з сином, який підтвердив, що в дитини немає машини і в аварії він ніякі не потрапляв.
До чого ж ці ошуканці телефоном доводять, що батько власній дитині й онуку не вірить, не розуміючи, де і хто його дурить. Добре ще, що я була в селі, і що напоумила і сусіда, і маму, а то всі без грошей би залишилися.
Що найнеприємніше – до моменту, поки я до поліції дісталася, номер телефону шахраїв був заблокований, а банківська картка закрита і платежі не приймала. Спіймати таких дуже непросто, а бідні літні люди страждають через те, що не підготовлені до таких обманів.