З моїм чоловіком ми у шлюбі вже чотирнадцять років. Ми почали зустрічатися ще зі школи. Я була переконана, що він у мене один єдиний на все життя.
Ще тоді, такі молоді та безмежно закохані одне в одного, ми пішли навчатися в університети. Відтоді бачилися не так і часто. Ігор не поспішав робити мені пропозицію. Він хотів спершу стати на ноги, щоб мати змогу забезпечувати нашу сім’ю. Так і зробили. Після закінчення університету ми справили весілля та стали жити разом.
Ігор одразу зарекомендував себе на роботі як хороший спеціаліст, і вже за два роки зміг стати правою рукою керівництва. Я також влаштувалася секретаркою на ту ж саму фірму, що й чоловік. Через три роки на світ появився наш син. Нашій радості не було меж. Планували, як всією сім’єю подорожуватимемо нашою прекрасною Україною. Так мріяли показати нашому сину світ. Ігор завжди говорив, що як тільки син підросте, ми обов’язково подаруємо йому сестричку.
Нашому синочку вже чотири роки, він просто обожнює ходити з батьком на рибалку і може годинами сидіти з ним у гаражі.
Цього літа ми також хотіли поїхати на відпочинок, і вже відклали чималу суму грошей. Але життя внесло свої корективи. Двоюрідний брат мого чоловіка вже довгий час жив у Києві. Але як тільки почалися бойові дії поблизу міста, він зателефонував Ігорю та попросив на деякий час прийняти його в себе. Ми жили у власному двоповерховому будинку, тож радо прийняли його. Він виявився надзвичайно цікавим чоловіком, я з захопленням слухала його історії. А ще Володимир, так його звали, мав прекрасне почуття гумору. У свої двадцять сім він вже встиг придбати власну квартиру.
Ще від початку приїзду чоловікового брата в наш дім я почала ловити на собі його погляди. Втім, мушу зізнатися, я й сама ніби почала втрачати розум…Не хотіла в це вірити, але, здається, я закохалася в нього. Намагалася переконати себе в тому, що так неправильно. У мене сім’я, дитина…Та й, зрештою, Ігор не заслуговує на таке…Я запевняла себе, що кохаю тільки свого чоловіка, а сама відчувала інше.
Володимир також помічав мій зніяковілий вигляд при його присутності. Але він мовчав. Можливо, боявся зруйнувати нашу сім’ю.
З Ігорем відносини й зовсім погіршились. Невже він про щось здогадується? Між нами вже не було тих душевних розмов за чашкою чаю. Мені все частіше здавалося, що живемо ми разом тільки заради сина. Нашу прохолоду в стосунках я намагалася пояснити нестабільним станом у країні. Замість радіти появі Ігоря з роботи, я навпаки намагалася до його приходу кудись піти, чи просто не виходити з кімнати. Володимиру я таки наважилася розповісти про свої почуття. І, як виявилося, вони були взаємними. Тепер думала лише про одне – як розлучитися зі своїм чоловіком…Я довго думала, як це зробити.
Але два місяці тому дізналася, що вагітна вдруге. От тільки я й сама не знаю, хто батько цієї дитини. Спочатку хотіла зробити аборт, однак Ігор побачив тест на вагітність і дуже зрадів цьому. Просив залишити дитя. Тим паче наші відносини останнім часом неабияк зіпсувалися, можливо, поява дитини все змінить. Я погодилася, але мої думки весь час про Володимира. Та й він не поспішає повертатися додому. Я щодня бачу його. Володимир просить, щоб я таки розповіла про все Ігорю та пішла від нього.
Я так і не наважилася піти від свого чоловіка. Володимира це ще більше сердить, адже він хоче, щоб ми удвох повернулися у його квартиру. Сина ж просить залишити Ігорю.
Відчуваю себе ніби між двох вогнів. З одного боку не можу наважитися покинути сім’ю, а з іншого – в мене справді є почуття до Володимира. Але якщо він так наполягає, щоб я залишила сина Ігорю, то чи не покине він мене з дитиною в чужому місті. Та й знайомі ми з ним всього шість місяців. З Ігорем наші стосунки так і не налагодилися. Я б сказала, щодень стає все гірше. Ще й ця вагітність…Як тепер бути, не знаю.