Христина гірко плакала в подушку. Вона зовсім не очікувала, що все так обернеться. Людина, яка була для неї всім, так з нею вчинила. Наречений покинув її за день до їхнього весілля. Як тепер бути? Що скажуть люди? Нікуди від сорому сховатись.
Вони ж запланували пишне весілля, гостей запросили, музику замовили. А Євген злякався, подзвонив та сказав, що все скасовується. Не любить він Христину. У нього є інша жінка, яку він кохає. А ще вона вагітна від нього. Він довго вагався, як розповісти все Христині, тому затягнув з рішенням аж до самого весілля.
Дівчина не могла стримати сліз:
– Як так? Що скажуть батьки? А люди в селі? Засміють!
– Христино, ану візьми себе в руки. Де ж ти бачила, щоб наречена заплакана була в такий день? – говорила подруга.
– Яке весілля, подруго…Чи ти з розуму зійшла. Мені зовсім не до жартів. Як бути, ох, як мені бути…
– Зараз ми все влаштуємо. Що ж мені тепер дружкою не бути? Зачекай! – сказала подруга та зникла.
Христина не могла зрозуміти, що відбувається, але таки стояла та чекала.
Тим часом подруга поїхала до свого знайомого Віктора, з яким Христина та вона навчалися в паралельних групах..
– Христина тобі подобається? – запитала та, стоячи на порозі.
– Подобається. Ми стільки років навчалися в паралельних групах, а вона на мене оком не кинула. Навіть знайомитись не хотіла. А тепер заміж виходить. Пізно вже.
– Виходить…Нареченим хочеш бути?
– Зовсім недоречні жарти. У неї є наречений.
– Не жарти. Наречений покинув її. Ти знаєш тих людей в селі. Боюсь, щоб Христина від сорому не наклала на себе руки. Вона в розпачі.
– Весілля коли?
– Завтра…
Віктор довго стояв та не міг повірити. А потім набрав чийсь номер:
– Михайле, дружбою в мене на весіллі будеш! Поїхали за костюмами! Мерщій! Маєш пів години, щоб зібратись.
Наступного дня зранку у двері Христини постукали. Двері відчинилися – і в кімнату зайшло двоє молодих хлопців. Христина здивовано дивилася на них. А подруга часу не гаяла:
– Христино, ось твій наречений та його дружба.
Христина не могла повірити. Перед нею стояв вибір – вийти заміж за чужу їй людину чи осоромити батьків.
– Христино, до шлюбу пів години. Наречений є. Зіграєте весілля, а через місяць розлучитесь. Врятуєшся від сорому.
Через пів години Христина вже сиділа в автомобілі зі своїм нареченим. Сльози котилися по її щоках. Але іншого вибору в неї не було.
Весілля було чудовим. Гості веселилися до ранку, але Христина сиділа з кам’яним виразом обличчя.
Батьки ж були знайомі з Євгеном, тому спочатку вони були ошелешені побаченим. Христина збрехала їм, що кохає Віктора. А він і сам чудово увійшов в роль. Весь вечір її обіймав, мало на руках не носив.
Коли весілля закінчилося, Христина підійшла до Віктора:
– Спасибі тобі за допомогу. Обіцяю, за місяць ми розлучимось.
– Чесно… Я й не збираюся з тобою розлучатися. Ти мені вже давно подобалася. Відтепер ми разом. Там побачимо. Можливо, в нас все вийде.
– Вже один он клявся мені в любові. І де він тепер? А ти, чужа мені людина, збираєшся провести зі мною все життя?
– Я тобі не чужий. Запам’ятай, від сьогодні я твій чоловік. Спробуймо спершу хоч місяць пожити разом.
Так минуло п’ятнадцять років. А вони досі разом. Вже трьох дітей виховують. Хто б подумав, що доля так їх зведе.
Подруга Христини – частий гість в їх домі. Вона хрещена матір їх найменшої донечки. Пара й досі згадує той день та дякує подрузі за те, що тоді звела їх.