Я раніше ніколи до дядька з тіткою в село не приїжджав, тому що елементарно не знав, чим там зайнятися. Та й яка різниця, що там ліс і свіже повітря, якщо можна в рази краще відпочити на морі? Але цього року так склалося, що допомога моя потрібна була, а людина я безвідмовна, от і приїхав.
Поки шукав хату дядька, намотуючи кола двома сусідніми селами, ненавмисно побачив дівчину край дороги, що торгувала яблуками. У неї було з собою три величезних відра, а коли я їхав, уже вечоріло. Дівчина була такою вродливою – просто дух захоплювало. Я як уявив, що їй доведеться самій тягнути додому всі ці яблука, так і зупинився біля неї, дізнався вартість і забрав усі три відра. Яблука були смачними, солодкими, соковитими, але дядько все одно лаявся, що я привіз стільки. Добре, що тітка поставилася з розумінням, прекрасно знаючи, що я зустрів Вероніку – а вона справжня красуня.
Поки допомагав дядькові з будівництвом, сам мимоволі ту дівчину згадував, думав про неї. Розпитав трохи родичів, дізнався, що вона сирота сама, але живе з двоюрідною бабусею та її ріднею. Безвилазно вдома сидить, або біля дороги торгує овочами і фруктами. Її їй життя не дають, роботою напружуючи, а вчитися в місто не відпускають.
Я взагалі-то хлопець не з боязких, але сильно бентежився просто так заявитися в згаданий тіткою будинок, тому знову катався неподалік, доки Вероніка не вийшла зі ще двома відрами яблук. Довелося купувати, попутно розмовляючи і запрошуючи її на побачення – ну, так, прогулянку околицями.
Першого разу вона відмовила, пославшись на зайнятість, але коли я через день ще два відра яблук у неї купив, вона змушена була погодитися.
Дівчиною вона була приголомшливою: милою, кумедною, розумною. Усе допитувалася, лукаво посміхаючись, чи не відкрив я часом завод сидру в дядька з тіткою. Інакше навіщо мені стільки яблук?
Хтось скаже, що я з глузду з’їхав, адже ми провели на побаченнях близько двох місяців, поки я допомагав дядькові в селі, а потім я буквально викрав Вероніку в її сім’ї, освідчившись їй. Вона не відмовилася, і вже на початку осені ми переїхали до мене в місто.
Поки готуємося до весілля потроху, Вероніка на курси перукарів ходить, і зрідка пригадує мені ті яблука. Дядько з тіткою напевно досі їх їдять…