Відтоді, як Макар почав зустрічатися з Женею, я тільки й чую, як він нам із батьком дорікає. Усе через те, що на заручини батьки Жені подарували молодим поїздку за кордон, а ми з чоловіком тільки набір рушників. Від самої Жені я обурень не чула, але син сказав, що йому через нас соромно.
Лише через два місяці після весілля батьки Жені допомогли молодій сім’ї купити машину. Ми знову були поганими, знову робили всього недостатньо. Хоч би як намагалися догодити, навіть обіцянки, що наша квартира одного дня дістанеться їм, не дуже вражали сина.
А нещодавно сталося нещастя – Женя потрапила в аварію на новій машині. У неї безліч переломів і травм, і її рідні, зрозуміло, оплачують її перебування в лікарні, доглядальницю і реабілітацію. Я невістку теж провідую, намагаюся допомогти всім, чим можу, вона виглядає вдячною і щасливою, коли я приходжу. Але синові це все одно не заважає злитися на мене. Він думає, тільки гроші здатні показати силу нашої любові й турботи. У нього ще й язик повертається говорити: “А от якби я потрапив в аварію, ви б нічого для мене зробити не змогли, тільки б у борги влізли!”
Не розумію, як ставлення сина до нас так змінилося. Дружина в нього хороша й така, що підтримує, свати теж нормальні люди, ніколи не чула, щоб вони нам щось про гроші говорили, а Макару вічно мало.