Я знаю, що батько всім у селі наговорює на мене і на дружину мою. Йому невістка ніколи не подобалася, як і я, судячи з усього. Інакше як ще пояснити, що він відмовляється бачити нашу доброту і допомогу?
Він людина старого гарту, з тих людей, що кажуть, що раніше краще було, жінки в полях працювали і раку не існувало. Йому не доведеш, що краще не було, жінки від того рано й помирали, а рак просто не вміли діагностувати. Але найцікавіше, що він із тих людей, що живуть у своєму невеликому селі, у власному маленькому світі, де існують тільки він і город. Він буквально живе з року в рік для того, щоб хвалитися своїм урожаєм і продавати його. Він сам садить і вирощує, до лісу по гриби ходить і продає, ягоди збирає і теж продає, у яблучні сади їздить і незаконно збирає яблука, щоб потім на завод сидру здати… Він гадки не має, що таке життя в місті і знати цього не хоче. І роботи ніякої, крім городу і по дому він не визнає. От ми з дружиною для нього й ліниві.
Аня взагалі-то шиє одяг, а я продаю автомобілі – для татового розуму занадто незбагненно, але нам платять величезні гроші за нашу роботу. Завдяки цьому у нас чудова квартира в місті, діти ростуть у достатку, і ми можемо дозволити собі червону ікру не тільки на Новий Рік. Ба більше, ми завжди допомагаємо батькам Ані (справді люблячим і вдячним людям) і татові. Ми платимо за відбудову його будинку, за новий паркан, за свердловину. Але він вважає, що це все копійки і в нього просто руки не доходили, а не він глянув на ціни і зрозумів, що в житті собі такого не дозволить.
Ось у селі він усім на нас скаржиться, що ми городи йому копати не хочемо, зате в нього дах вкритий, будинок обкладений сайдингом і дрова ми йому замовляємо, а не він стоїть і рубає їх.
От і де справедлива подяка?