Того ранку Микола прокинувся у прекрасному настрої. На диво, сьогодні він дуже добре поспав, адже минулі три місяці їм з дружиною не давала спати новонароджена донечка Софійка. Вони були змушені по черзі до неї вставати та заколисувати знову кілька разів на день. І це міг би бути прекрасний ранок, якби не записка, яку чоловік знайшов на стороні ліжка, де мала б лежати його дружина.
Він протер очі та почав читати. Там було написано всього кілька слів, проте він перечитував їх сотню разів, аби зрозуміти, аби прочитати щось інше… Потім він різко схопився з ліжка і почав метатися по всій квартирі, проте ніде не було речей дружини та доньки. Його кидало в істерику від того, що з ними могло щось статися і записка несправжня, або у паніку від того, що дружина так невдало пожартувала. Лише якоюсь своєю частиною він розумів, що потрібно заспокоїтися і все вияснити.
Через кілька хвилин він набрав телефон дружини, проте з того боку слухавку ніхто не підіймав. Тоді він швидко накинув на себе щось, сів у машину та відправився до батьків дружини, адже, на його думку, це було єдине місце, куди вона могла б втекти. Проте він даремно витратив годину у дорозі, бо теща з тестем повідомили, що Люба та онука не приїжджали. І самі почали хвилюватися за них, разом з зятем обдзвонили та попитали всіх її подруг, але жінка у них не з’являлась. Тоді теща раптом провила: «Знаєш, я думаю тобі варто поїхати до Богдана, донька останнім часом часто про нього говорила, можливо, вона у нього».
Раптом Микола сам почав пригадувати те, як дивно Богдан поводився у присутності дружини, а вона ніяковіла, коли про нього згадували. Можливо, він і був батьком його Софійки, чи вже не його…
Чоловікові довелось кілька хвилин стукати у двері, доки Богдан таки вийшов. Його вираз обличчя говорило саме за себе. Він одним жестом запросив брата увійти, а Микола побачив речі своєї дружини та доньки. Тоді у його голові проскочила думка помститися брату тут і зараз, але він відкидав її щосили.
– Не дивись на мене так, все набагато складніше. Проходь на кухню, нам потрібно поговорити – спокійно промовив брат.
Тим часом Любов притиснула доньку до себе і промовила: «Я не могла дивитися тобі в очі й брехати. Я давно хотіла все розповісти!».
– Поясніть мені нарешті, що все це означає!
– Ось. Почитай – промовив брат та простягнув Миколі документи. У них йшла мова про те, що він безплідний. Наступний свідчив, що Люба погодилась на штучну вагітність, а донором став його рідний брат з Богдан.
– Чому ти обрала його? – запитав Микола, шукаючи прихований сенс.
– Це була моя ідея. Я забирав її з лікарні, коли вона про все дізналась. Вона наскільки боялась розповісти тобі, думала, що це зруйнує вашу сім’ю, тому я і запропонував це. Ми вирішили, що це чудовий план і все б було чудово, якби не те, що Люба не вміє брехати, от і наважилась тобі розповісти.
– А якщо я не хочу пробачити брехню, то ви нарешті зможете жити разом?!
– Господи, Миколо, ми ніколи не хотіли жити разом, ми один до одного нічого не відчуваємо. Ти, дивлюсь, за кілька годин зовсім розум втратив.
Після усвідомлення всього, що відбувається Микола пішов обіймати кохану дружину та донечку. Він плакав від щастя, що все закінчилось добре, хоч і сварив брата дружину за те, що раніше йому все не розповіли. Кінець-кінцем Микола оголосив, що тепер Богдан просто зобов’язаний стати хресним для Софійки.