Свою першу любов Надія не може згадувати без сліз. Вона була зовсім юною, коли зустріла Івана. Перший курс університету…Вона – молода студентка, він – впевнений в собі викладач. Їхнє кохання – повний абсурд, але хіба серцю накажеш. Наївна дівчина одразу довірилася старшому від себе на 10 років чоловікові. Іван Миронович також проявляв увагу до дівчини.
Три роки вони приховували свої стосунки. Надія ні з ким не могла поділитися своїми емоціями. Іван Миронович одразу попередив – якщо вона комусь розповість про їхні стосунки, він покине її.
Дівчина боялася втратити коханого, тому навіть не помічала, як він вправно грається її почуттями.
Після навчання вони вже не приховували свої стосунки. Надія закінчила університет, але на роботу так і не влаштувалася.
Іван Миронович був проти. “Справа жінки – сидіти вдома, готувати їсти та займатися дітьми”, – сказав чоловік, як тільки вони розписалися.
З подругами жінка теж не мала права бачитися. “Де таке видано, щоб заміжня жінка з подружками водилася!”. Все сімейне життя Надії можна було описати двома словами: заборони та побут.
Іван Миронович по дому нічим не допомагав, навпаки ще більше задавав роботи. А все, що вона робила, він обов’язково критикував та завжди порівнював зі своєю мамою. “Моя мама краще готує. Поглянь, яка в неї на кухні чистота. Мама все встигає по дому та не скаржиться…”
Одного разу, коли Іван Миронович був на роботі, до Надії в гості зайшла рідна сестра. Побачивши Надю в такому жахливому вигляді, вона без її згоди почала збирати речі сестри. “Не знаю, що він з тобою робить, але ти точно варта кращого життя. Пішли звідси.”
Надія не суперечила, склалося враження, ніби вона чекала, поки хтось по неї прийде та допоможе прийняти це рішення.
Іван Миронович робив спроби знайти Надю, але недовго сумував. За місяць після розлучення він привів у дім іншу. Також молоду студентку. Але в Надії ні каплі ревнощів, хіба співчуття його майбутній дружині.