Цій історії уже 20 років, проте не думайте, що вона могла трапитися лише тоді, адже досі існують ті, хто забуває про мораль та відповідальність.
Про історію власного «знайомства» з батьками я дізнався аж у 8 років, коли поцікався, як одружилися тато з мамою.
Ще молодими вони подобалися один одному, проте жоден з них не міг зізнатися у почуттях та зробити перший крок, доки не сталась ця ситуація… У їхній відділок міліції надійшов дзвінок від стурбованих сусідів. Вони довго не могли достукатися до Олени, власниці квартири, з якої лунав голосний дитячий плач уже не першу годину. Вирішили, що щось трапилась і потрібна підмога, щоб вибити двері.
Мама та тато вдвох відправилися на цей виклик. Зламавши двері, неподалік від входу у квартиру сидів однорічний заплаканий, брудний та голодний я. Доки батьки досліджували місце злочину, сусіди привели мене до ладу.
Після мене відвезли до Дому Малютки, а мама з татом зайнялися пошуком моїх батьків, проте ніяких зачіпок ніде не було. Вони, мов крізь землю провалилися, ні квитків не купували для виїзду, ні у лікарнях чи моргах їх не було.
Час біг швидко і весь цей час до мене навідувалися мої теперішні батьки, вдвох, бавилися зі мною, приносили фрукти, купували вітаміни для відновлення імунітету, бо я сильно почав хворіти після того, як мене знайшли, адже у квартирі були відкриті всі вікна.
Моїх «рідних» батьків так і не вдалось знайти, тому мої батьки, які вже на той момент призналися один одному в почуттях, прийняли рішення всиновити мене. Оформлення документів для двох робітників міліції не зайняло багато часу, тому вже через пів року я мав сім’ю.
Їм було зі мною нелегко, адже я часто просинався від кошмарів, міг кричати уві сні, тоді батьки звернулися до психолога і це було їхнім найкращим рішенням, адже саме він порекомендував курити мені фарби та олівці й дати змогу переживати свій біль та страхи через творчість. Я міг малювати цілими днями, я не відчував плин часу. З кожним разом у мене виходило все краще і краще і всі, хто бачив мою творчість, говорили, що у мене талант, тому уже в 6 років я навчався у художній школі, а потім вирішив присвятити цьому заняттю все своє життя.
У 13 років мої роботи почали виставляти на художніх виставках і вони стали такими популярними, що свою першу тисячу доларів я заробив у тому же віці.
Водночас нізвідки з’явилися мої біологічні батьки, вони намагалися переконати мене, що завжди любили й такий вчинок був правильним. Слухати їх я не хотів, ці люди були для мене чужими, хоча й батьки говорили, що будуть не проти, якщо я вирішу з ними зустрічатися, та я прийняв для себе тверде рішення.
Якщо ці люди змогли колись мене маленького та слабкого покинути, то їм не має що робити у моєму житті зараз.
Що ви думаєте про вчинок хлопця?