Коли я навчалася в старших класах, я втратила батька, і ми з матір’ю та старшим братом залишилися жити одні. Я вийшла заміж у 24 роки, і ми з чоловіком прийняли рішення жити з його батьками. Моя свекруха, попри чутки, що ходили навколо неї, була надзвичайно співчутливою і лагідною жінкою. Однак мій тесть був грубим і жорстоким. Йому я одразу не припала до душі.
У той період я була лаборантом у пологовому будинку. Працювала шість днів на тиждень і поверталася пізно ввечері. Та, виходить, навіть за цей час я встигала набридати свекру. Якось я залишилася з ним вдома одна. Свекор перестав себе контролювати: він кричав, обзивав мене, лаявся. Після цього звинуватив, нібито мені потрібне лише їхнє житло. У моєму житті настав переломний момент, адже я вперше набралася сміливості та сказала йому все, що думаю з цього приводу. Однак не встигла я договорити, як він вибухнув люттю, вихопив мої речі та викинув їх за двері, після чого силою вигнав мене з дому.
Я похапцем зібрала свої розкидані речі та поїхала до мами. Того ж дня приїхав мій чоловік. Ми поговорили та прийняли рішення жити окремо від його батьків. З того часу моє життя змінилося, воно стало спокійним та розміреним. Тепер я по-справжньому щаслива.
А як би ви вчинили в подібній ситуації?