Ще трішки – і я стану мамою третьої дитини. Ми сім’єю живемо в однокімнатній квартирі і ледь витягуємо до кінця місяця. Купити власне житло в нас немає змоги. Я в декреті, чоловік працює електриком.
У моїх батьків велика трикімнатна квартира. Я в сім’ї одна. У мене немає ні братів, ні сестер. Народивши другу дитину, я почала натякати їм віддати мені квартиру.
За чоловікових батьків навіть немає що говорити. На них точно не варто надіятися. Свекруха піклується тільки про свою дорогу дочку, а на сина їй байдуже. Вона певно забула, як виглядають онуки. Хоч бабою зробили її саме ми з чоловіком. Її дочка вже шість років не може завагітніти.
Це зовсім несправедливо. Ми родимо нашим батькам онуків, продовжуємо рід, а вони навіть не хочуть потурбуватись про їх життя.
Ні, я не хочу вигнати власних батьків з їх квартири. Але в них у селі є будинок з подвір’ям. Там є сад, можна саджати город. Майже все літо вони живуть на дачі, то чому б не залишитися там жити.
Зараз, коли я от-от народжу, я вже не натякаю, а таки прямо говорю про те, що ми сім’єю хотіли б жити в їхній квартирі, а батьки, щоб переїжджали, поки не народилася дитина.
Але вони не хочуть, бо там немає нормальних умов для життя. Туалету в хаті нема, газ не проведений, опалення також відсутнє. Ну й що? Хіба їм на старість багато треба? Не розумію я своїх батьків і все.